Слава ЗСУ!

У відповідь на цю критику з боку оточення Ст. Бандери пішла нагінка на підписаного, мовляв, критика Ст. Бандери — це розкладова робота, не відомо, в чийому інтересі вона ведеться, хто за цим стоїть і т. д., з виразними нотками про енкаведівську провокацію. В цей час, на початку 1947 р., до автора цих спогадів зголосився один член штабу Ст. Бандери з краківських часів і заявив, що коли така нагінка буде продовжуватися, тоді він публічно буде свідчити, як були препаровані «докази» зради Я. Барановського.

Цими кількома словами правди про цю сумну справу вона напевно не вияснена до кінця. Хоч Я. Барановський, може, і мав прогріхи супроти ОУН (насамперед, разом з усім оточенням полк. Коновальця, а потому полк. Мельника, він прагнув за всяку ціну до того, щоб втриматися при «владі»), але певно не ті, які йому закидали.

Прокляттям ОУН було вже тоді, як і тепер, боротьба за керівні пости, за впливи, за людей. Сліди цієї боротьби сягають до початків ОУН. Як було вже згадано, між керівними колами ОУН у краю і закордонним проводом взаємини були формального характеру і сфери впливу були фактично досить чітко розмежовані. Показником цього був факт, що представники краєвого проводу (Ґабрусевич, Кордюк), опинившись за кордоном, не потрапили до складу центрального апарату, а опинилися на позиціях підрядних. Тим часом психологічне відчуження між краєвою і емігрантською частиною ОУН поступало з кожним роком далі, і тільки особистий авторитет полк. Коновальця запобігав назріваючій внутрішній кризі. В той час, як на еміграції давали провід люди старшого покоління, старшини української армії і давні члени УВО, в краю до голосу приходили представники молоді, що несли на собі не тільки весь тягар безпосередньої боротьби, а і самостійно ставили політичну проблематику свого терену.

Це відчуження і майже недовір'я (яке з погляду стихійно назріваючої боротьби за владу було, може, і зрозуміле) виявилося між іншим у справі плянованого викрадення Ст. Бандери з тюрми.

Засуджений на досмертну тюрму і перевезений в глибину польської території, Бандера отримав несподівано можливість утечі. Від членів організації, які перебували разом із ним у тюрмі і після відбуття свого присуду вийшли на волю, стало відомо, що серед тюремної сторожі знайшлася людина, яка запропонувала С. Бандері допомогу при втечі з умовою, що його родина отримає певну суму грошей (щось 20 чи 30 т. золотих) і що він сам подасться разом із Ст. Бандерою за кордон.

Цю справу звільнені з тюрми члени організації трактували як цілком певну і настоювали на тому, щоб якнайскоріше підготовити справу втечі. Цю справу я негайно зреферував за кордоном, насамперед Барановському, який виконував функції зв'язкового до полк. Коновальця, а опісля йому самому. Ішлося насамперед про гроші для родини тюремника. Ніхто не казав, що грошей нема або що не треба цієї втечі організувати. Одначе великого переконання щодо справи не було. Барановський з свого боку сугерував навіть думку, що вся справа з утечею режисерована польською владаю на те, щоб Бандеру при нагоді втечі вбити. Цю можливість, звичайно, треба було брати на увагу, але коли б польська влада мала дійсно такі пляни, то вона могла б їх здійснити і без цієї режисерії втечі — так, як це вона зробила перед тим із сотн. Головінським, просто вбивши при нагоді якогось транспорту і оголосивши, що Бандера втікав. Я пропонував, щоб полишити рішення самому Бандері, бо риск несе насамперед він сам.

Кінець-кінцем гроші мали бути переслані, але цілими роками їх не пересилали, незважаючи на пригадки. Перед вибухом самої війни були зроблені, як я чув (1939 р. керму ОУН у Західній Україні я передав мґр. М. Турашеві), гарячкові заходи, щоби справу прискорити, через Данціґ їздили кур'єри за кур'єрами, але плян не був здійснений до самої війни.

Мені було ясно, що оточення полк. Мельника, який від 1938 р. формально керував Проводом на еміграції, не бажало прибуття Ст. Бандери за кордон. Там перебував уже викликаний ще полк. Коновальцем Я. Стецько (щоб підготовляти конгрес ОУН), і прибуття Ст. Бандери, безперечно, скріпило б тиск «краєвиків» на емігрантський Провід.

Наскільки цей Провід заїло боронився перед приходом нових людей з краю, показує теж факт відмови «азилю» з його боку для мене. Як уже було згадано, під час арештів організаційного центру у Львові, в наслідок вимушеної тортурами зради організаційних таємниць, поліція вже в 1937 р. отримала на Волині натяки на мою причетність до керівництва ОУН. Про це заарештовані на Волині попередили мене за посередництвом адвоката. Від цього часу поліція пильно слідкувала за мною, бажаючи знайти насамперед підтвердження вимушених зізнань, а далі вислідити евентуальні нитки зв'язку до інших провідних людей.