Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Таємничий голос за спиною

— Добрий день, Леоніде Михайловичу! — люб’язно привітався капітан Горбатюк.

— Я вас слухаю, — насторожився Здоровега, пильно міряючи поглядом Горбатюка (капітан був у цивільному).

— Всього лише одне питання. Не скажете, куди поїхала ваша сестра Елеонора Іванівна?

— А... що таке? — Здоровега зблід. — Хто ви?

— Та нічого особливого. Просто нікого не попередила, лекції зриваються. Ми вже хвилюємося.

— Я... я нічого не знаю. — Очі Леоніда Михайловича панічно забігали. — А чому ви питаєте саме в мене? Хто ви такий?

Капітан мовчки простягнув йому своє посвідчення.

— А... пробачте, я не знав, — Здоровега улесливо посміхнувся і приклав руку до грудей. — Чесне слово, я нічого не знаю.

— Коли ви останній раз бачили сестру?

— Я… я навіть не пам'ятаю. Стільки, знаєте, роботи. Був кінець місяця, кінець кварталу... План.

— А куди вони могли поїхати усією сім'єю на машині? Куди вони звичайно їздять?

— Може, на дачу?

— Ні. На дачі вони не були, ми перевіряли. Може, до родичів?

— Не знаю. У нас з сестрою родичів поблизу нема. Лише тітка в Саратові та дядько в Улан-Уде.

— А у Бориса Борисовича?

— У Бориса Борисовича? — перепитав Здоровега і підняв брови. — У Бориса Борисовича мати, правда, живе в селі... Десь на Кіровоградщині, здається... Я точно не знаю. Ніколи там не був. І адреси, на жаль, не знаю.

— Ага. Ну, про це можна дізнатися у відділі кадрів. Що ж, дякую. Вибачте, що потурбував.

Капітанові було ясно, що Здоровега все знає: і куди поїхали Граціанські, і адресу матері Бориса Борисовича, але говорити не хоче. Знову ж таки — інформація для роздумів. Очевидно, справа була таки серйозна.

У відділі кадрів повідомили, що в анкеті адреса батьків Граціанського — Житомирська область, село Романівка, Попільнянського району. Але дата запису була давня.

На телефонний запит відповіли: п'ять років тому Граціанська Манефа Семенівна після смерті чоловіка хату продала і з села виїхала — у місто до сина.

Капітан доручив зайнятися пошуками теперішньої адреси матері Граціанського лейтенанту Тарану і поїхав до школи.

Секретарка Регіни Ігнатіївни Стелла була молоденькою, вродливою дівчиною. Вона сиділа у приймальні за машинкою і щось друкувала.

Горбатюк вирішив спершу поговорити з Регіною Ігнатіївною.

На питання, що вона може сказати про свою секретарку, директор сполошилася:

— А що таке? Дуже гарна дівчинка.

— Що гарна, це я бачу, — усміхнувся капітан.

— Ні, не лише зовні, а взагалі. Минулорічна наша випускниця. До університету не поступила, А в нас якраз пішла на пенсію наша секретарка, Марія Василівна, і я її взяла. І не шкодую, А що таке?

— Та нічого. — Капітан вирішив поки що не говорити про ідентифікацію шрифту директорської машинки (як це називається в криміналістиці). — Просто хочу з нею поговорити. Вона багатьох старшокласників знає, може, щось повідомить.

— Та знає старшокласників, — зітхнула Регіна Ігнатіївна. — Один час навіть у компанію їхню затесалася, та я її вчасно звідти вирвала.

— Он як. Тим більше. Дозволите?

— Будь ласка. Будь ласка. Я вас тут залишу, а сама...

Мені якраз треба піти перевірити — щось у спортзалі з вентиляцією... — Вона відчинила двері. — Стелло! А зайди-но, капітан хоче з тобою поговорити.

Дівчина зайшла бліда, руки в неї тремтіли. Регіна Ігнатіївна щільно причинила за собою двері.

— Чого ви так хвилюєтесь? — усміхнувся капітан. — Я не збираюся вас ні допитувати, ні, тим більше, заарештовувати. Просто хочу поговорити, дещо спитати.

— Я… н-не хвилююсь, — опустила очі Стелла.

— Скажіть, будь ласка, вашою машинкою міг скористатися хто-небудь?

— Що-що? — перелякані очі її метнули на капітана блискавичний погляд і знову втупилися у підлогу, на щоках спалахнули випіки.

— Розумієте, експертиза доводить, що цей папірець надруковано саме на вашій друкарській машинці. — Капітан простягнув дівчині анонімний лист.

Нерви її не витримали.

Стелла схопилася долонями за обличчя і заридала.

— Ну, не треба! Не треба! Заспокойтесь. Ну що це? Це не такий вже великий злочин. Хтось примусив вас це зробити?

— Ні! Ні! Я сама! Я сама! — крізь сльози промовила дівчина.

— А для чого?

— Тому що... тому що... ви не знаєте, що це за компанія, що вони виробляють!.. Там таке!.. Там такі!..

Дівчина говорила, захлинаючись, збиваючись, ковтаючи слова.

З її розповіді, нарешті, капітан дізнався, що вона кілька разів була з хлопцями і дівчатами з десятого «а» на квартирі у Валери Лобуренка, що Валера намагався примусити її курити «травку», але вона категорично відмовилася, за що дівчата її побили і погрожували зробити їй «щось страшне», але вона нікого Регіні Ігнатіївні не виказала, хоч Регіна Ігнатіївна й допитувалася, чому у неї синці. Тільки тому вона й змогла порвати з тією компанією, бо інакше вони б їй точно зробили «щось страшне».

Попередня
-= 24 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!