Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Таємничий голос за спиною

— Тихо будь!.. Мало того, що через вас, тюльки, велику рибу впустили, так ще й клопіт маємо... І не радійте! Для вас краще, коли нас не доженуть... Бо ми вами прикриватися будемо. Ви наші заложники.

Хлопці відчули всю смертельну небезпечність свого становища.

Стрілка на спідометрі вже минула риску «сто» і підбиралася до ста десяти.

Машин на шосе в тому місці було небагато, і це давало змогу розвивати максимальну швидкість.

Та несподівано з обочини, де стояв мотоцикл, на шосе зробив крок і підняв руку із смугастим жезлом міліціонер.

Водій ледве вивернув машину, щоб не збити його з ніг. Але навіть не пригальмував. Тільки хукнув перелякано.

— Не тушуйся! Газуй! — засміявся Шипуля.

Женя все-таки обернувся. І побачив, що їх переслідує світла «Волга», а тепер уже й міліціонер на мотоциклі.

Що таке погоня на шосе, я думаю, розповідати вам не треба. Я певен, що ви встигли вже надивитися досить фільмів з такими погонями. Отже можете легко собі уявити й без моєї розповіді. Річ це, безперечно, захоплююча... для тих, хто дивиться. А для тих, хто сидить у машині, яку переслідують, то річ страшна й небезпечна.

Водій був білий, як мрець, руки його гарячково вчепилися у кермо і дрібно тремтіли — чи то од вібрації, чи ти від страху.

— Та жми, не бійся! Аварійної ситуації створювати вони не будугь. Вони ж гуманісти — знають, що в нас на борту малявки. Отже давай родео! Га-га-га! — він зарего¬тав так, як регочуть пірати у мультфільмах. — Люблю гострі моменти!

— Тобі це атракціон! — процідив крізь зуби водій. — Ти хлопець рисковий. А в мене сім'я...

— Сім'я й без тебе проживе! — знову зареготав Шипуля. — Слава богу, має на що.

— Тіпун тобі на язик! — сердито процідив водій. Стрілка спідометра вже тремтіла на цифрі «сто сорок».

— Ну жми, жми! Ще трохи і ми будемо у зоні фазенди... О! Уже!.. Викликаю шефа! — Шипуля висмикнув з бічної кишені довгастий апарат, ривком вигяг антену, і одразу запищав зумер.

— Алло, шеф! Нам сіли на хвіст. Ми щойно проскочили сто двадцять сьомий кілометр.

Крізь шарудіння і писк почулося:

— Хвоста можу одрізати тільки на сто дев'ятому. Через сім хвилин. Постарайтесь одірватися хоча б метрів на п'ятсот.

— Тобі ясно? — спитав Шипуля водія. — Газуй! Женя й Вітасик з тривогою дивилися на жигулівський годинник. Сім хвилин минали...

Вони ще здалеку помітили, як на шосе з ґрунтової дороги виїхала вантажна машина. Вона їхала назустріч зигзагами, вихляючи з боку в бік. Так їздять тільки шофери у нетверезому стані.

Уникаючи зіткнення, «Жигулі» трохи не вискочили на обочину. Проскочили. І в ту ж мить вантажна машина спинилася, ставши поперек шосе.

Вони ще встигли почути, як дико завищали гальма.

Але чи сталася аварія, чи ні — вони вже не бачили, бо шосе звертало ліворуч.

— Спасибі, шеф! — радісно вигукнув Шипуля.

З апарата почулося насмішкувате:

— За спасибі працюють лише монашки з товариства «Милосердя».

— Про що мова, шеф! Все буде оплачено! — знову вигукнув Шипуля.

— Клієнта везете? — почулося з апарата.

— Ні, шеф... — зітхнув Шипуля.

— Ви що — жартуєте? Кому тоді потрібні ваші танці?! — роздратовано залунало з апарата.

— Так сталося... Нічого не можна були зробити. Ми навіть кинули більмуватого на станції, бо почалася погоня.

— Не розумію.

— Ми захопили хлопців. Вони самі вискочили на нас.

— Яких хлопців?

— Отого Женю Кисіля. І його товариша.

— А-а... Ну це добре. Тепер це нам згодиться. Тільки на фазенду не потикайтесь, їдьте до дідуся. Я надвечір туди приїду. Все!

Шарудіння і писк зумера припинилися. Шипуля був у доброму настрої.

— Ну як? Га? Жижки трусилися? Га-га-га! — заливисто реготав він. — Як ми хвоста обрубали?! — радів так, наче то він сам все зробив.

Водій похмуро мовчав.

Машина довго петляла по якихось сільських ґрунтових дорогах, поки знову вискочила на безлюдне шосе з квадратних бетонних блоків.

— Ну, досить вам пейзажі роздивлятися. Лягайте! Ти вперед — голову в коліна! — Шипуля силою пригнув Вітасикову голову до колін. — А ти сюди — вбік! — притис Женю до сидіння. І не дивитися у вікно! Бо мішки на голови понадіваю.

Женя згадав, як йому зав'язували очі, і зрозумів, що опиратися — марна праця.

— Доведеться вам, пацани, пожити трохи у дідуся в сараї. Якщо взагалі жити хочете. Думайте над листами, які напишете батькам. Слова підбирайте. Щоб за душу брало! Сльозу вишибало! Га-га-га! — Шипуля знову противно зареготав. — Від цих листів залежатиме ваше життя і наші інтереси.

Попередня
-= 38 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!