Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Таємничий голос за спиною

Цікаві одразу розійшлися.

А через півгодини приїхав ти.

РОЗДІЛ XXI

Події розвиваються несподівано й блискавично.

Погоня. Женя у відчаї. Знову погоня.

«На фазенду» не потикатися! їдьте до дідуся».

«Справжні оперативники!»

Все те, що ви почули, Вітасик Дорошенко розповів Жені Кисілю, сидячи на лавочці у кутку залу для чекання.

Щойно Вітасик устиг закінчити свою розповідь, як підійшов і сів поруч з ними високий широкоплечий юнак із значком майстра спорту на піджаку. Юнак привітно подивився на них, усміхнувся і спитав:

— Куди, козаки, мандруєте?

Хлопці перезирнулися:

— А що? — спитав Вітасик.

— Та нічого. Бачу, вже півтори години сидите. А нікого з дорослих поряд нема. Отже, самостійно подорожуєте. До міста?

— А ви хто? З міліції? — спитав Женя.

— А хоч би й так, — юнак усміхнувся.

— Ходімо! — Женя схопив Вітасика за руку й потяг. — Батьки там на пероні чекають, а ми тут... Біжімо! Женя майжо силоміць примусив Вітасика бігти.

— Що таке? Чого це ти? — спитав на бігу Вітасик, коли вони вже були на пероні.

— Потім поясню. Давай сюди, під вагони! — Женя шмигонув під товарняк, що стояв на другій від перону колії. Вітасик за ним.

— Диви! Він за нами женеться! — обернувшись, вигукнув Вітасик.

— Я ж тобі казав!

Справді, високий юнак вибіг на перон і нервово озирався, втративши з очей хлопців.

Вони принишкли, ховаючись за колесами.

— Так що таке? — віддихуючись спитав Вітасик.

Женя похапцем, без деталей, у загальних рисах розповів йому про Шипулю, про своє викраденая, про капітана Горбатюка...

— Ух ти! Мафія! Як у кіно! — прохопився Вітасик.

І тут вони знову побачили високого юнака. Він вискочив з-під коліс за кілька вагонів од них і загукав, побачивши їх:

— Стійте! Зупиніться!

Але вони знову шмигонули під колеса і ледь-ледь не вгналися під маневровий тепловоз, що з'явився на першій колії.

На мить присіли, перелякані, а тоді щодуху рвонули вздовж колії, а потім знову шмигонули під товарняк. Якби юнак був не такий високий, йому б легше було шмигляти під вагонами. Тут у хлопців була явна перевага. Це й дозволило їм одірватися від переслідування.

Нарешті вони вискочили за межі станції, на якийсь порослий бур'янами пустир. І туг Женя, що біг попереду, з усього розгону потрапив у чиїсь обійми.

Підняв голову — і не повірив своїм очам.

Його міцно тримав у руках... Шипуля. Шипуля був вражений не менше, ніж Женя Кисіль. Він гигикнув, потім зареготав:

— Ні! Не вірю! Так буває тільки у казках. Хоч я й не тебе чекаю, але й ти мені дуже потрібен. Ходімо! — він обернувся до Вітасика, що стояв осторонь, здивовано дивлячись на них. — А ти — киш! Рви звідси!

Але замість того, щоб тікати, Вітасик рвонувся вперед:

— Ні! Я його не залишу. Ми разом.

Шипуля вибалушився на нього:

— Що? — потім нахмурив брови. — А чого ви бігли? За вами хтось гнався?

— Гнався! З міліції! — Женя задерикувато глянув на Шипулю і смикнувся всім тілом. — Пустіть! Бо...

Він не договорив — Шипуля підхопив його під руку, другою згріб Вітасика і разом з ними у кілька стрибків миттю доскочив до машини, що стояла за пустирем на дорозі.

Водій машини вже відчинив передні й задні дверцята.

Шипуля силоміць запхнув хлопців у машину, почав залазити сам (йому непросто було впихати своє велетенське тіло у «Жигулі»), і в цю мить на пустирі з'явився юнак. Він замахав руками і загукав:

— Стій! Стій!

Але добігти до «Жигулів» не встиг.

Шипуля вже хряснув дверцятами, і машина з місця набрала швидкість.

Тільки тепер Женя зрозумів, яку дурницю він упоров. Вони тікали від того, хто хотів їх захистити, і потрапили прямісінько до рук злочинців.

Вітасик сидів на передньому сидінні поруч з водієм. Женя на задньому з Шипулею. Він глянув на водія. Це був той самий низенький дядечко в окулярах, з борідкою, який його викрадав.

Дядечко, напівобернувшись, глянув на Женю і криво усміхнувся:

— От бачиш, знову зустрілися. Попереджали тебе по-хорошому. А ти стукаєш, дятлик. Негаразд. Тепер доведеться відповідати. То ж не жарти, серденько... То...

Він, мабуть, ще хотів щось сказати, але тут Шипуля, озирнувшись назад, перебив його:

— Здається, нам сідають на хвоста. Жми.

Женя витяг шию, намагаючись теж зазирнути у заднє скло, та Шипуля рвучко присадив його:

Попередня
-= 37 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!