Слава ЗСУ!

— А для чого було викрадати Женю?

— По-перше, щоб залякати. Щоб не плутався під ногами. По-друге, їх справді цікавило, чи під підозрою в нас Граціанський. Від цього залежало їхнє до нього ставлення. Якщо під підозрою і його от-от заарештують — це одне, можна з ним не церемонитися. Якщо ні — то інша справа: його можна залякувати, шантажувати, вимагати, щоб він працював на «організацію».

— Той «дон Ригоренко» не дурний чоловік. Тому й небезпечний.

Вони трохи помовчали.

Потім капітан Горбатюк зітхнув і сказав:

— Одного лише ніяк не можу збагнути.

— Чого?

— Що ж то був за таємничий голос за спиною? Я ж його сам чув. На власні вуха.

— Знову ти! Ну — як хлопчисько! Кажу ж тобі — звичайнісінькі слухові галюцинації. Під впливом розповідей отого твого Жені. Дуже ти вразливий. А тут ще нервував, спав погано...

— Ні... ні... не в цьому справа... Просто ти дуже все пояснюєш, — капітан Горбатюк похитав головою. — Ех! Якби все незбагненне пояснювалося так просто...

— Тобі не в карному розшуку працювати, а у театрі юного глядача. Режисером. П’єси-казки ставити...

Капітан Горбатюк тільки махнув рукою.

РОЗДІЛ ОСТАННІЙ

Землетрус у школі. Козак усміхається.

«Все добре, що добре закінчується!»

У той час, коли два капітани гомоніли на балконі, Женя Кисіль лежав у ліжку і ніяк не міг заснути. Та й хіба можна було спокійно заснути після такого дня?

У школі був сьогодні невеличкий землетрус. Якби сейсмічна станція поставила у коридорах свої вимірювальні прилади, вони напевне зареєстрували б поштовхи силою два-три бали, не менше. На перервах робилося таке тупотіння, що дзвеніли шибки і падав на підлогу скелет у кабінеті анатомії. Вся школа бігла з усіх поверхів, з усіх класів на третій до п'ятого «б» — подивитися на Вітасика Дорошенка та Женю Кисіля.

По-перше, тому що Вітасик нарешті знайшовся.

По-друге, ходили якісь дивовижні чутки про його неймовірне перетворення.

По-трете, всі вже знали, що сьогодні вранці директорові Регіні Ігнатіївні дзвонив по телефону капітан Горбатюк і сказав, що порушує клопотання перед Управлінням Внутрішніх Справ про нагородження учнів п'ятого «б» класу Віталія Дорошенка та Євгена Кисіля цінними подарунками «За мужність і кмітливість, виявлену під час знешкодження і затримки небезпечної групи організованих злочинців». Так і було сказано. Дослівно. Секретарка директорші Стелла чула це на власні вуха. Двері кабінету були прочинені, і Регіна Ігнатіївна голосно повторила ці слова капітана Горбатюка.

Ну, а вже про однокласників з п'ятого «б» і говорити годі.

Хлопці заздро хихикали, дівчатка не давали їм проходу.

— Ах, які умнички-розумнички! — вигукувала староста Оксана Фіцелович.

— У п'ятому «а» всі тепер луснуть від горя, що в них нема таких, — казав Вова Шпиндель.

— Утерли ми їм носа, — казав Шурик Дармовис.

А Милочка Петриківська, красуня і принцеса Милочка, яка ніколи не удостоювала їх привітним поглядом, а дивилася завжди зверхньо й презирливо, тепер позирала на них так, як ніколи не позирала на Граціанського. Навіть коли слухала його плейєр.

— І чого тільки я, дурень, йому заздрив?.. — шепнув Вітасик Жені.

— Отож-то! — усміхнувся Женя.

Хтозна, що згадав при цьому Вітасик Дорошенко: чи те, як гримала на нього «мама» Елеонора Іванівна, чи те, як дав йому ляпаса «тато» Борис Борисович, чи те, як стояв «тато» голий у ямі, тримаючи в руках брудний «скарб», а рекетири з панчохами на обличчях у нього той скарб виривали, чи — як замкнули батьки рідного синочка у погребі...

Хтозна...

Було що згадувати.

Ні! Не заздрив Вітасик Граціанському. Анітрішечки!

Навпаки.

Було йому щиро Граціанського жаль.

І він сказав про це Жені. І Женя з ним погодився.

Граціанський у школу не ходив. Його взагалі не було в місті. Приїхали баба Манефа і дід Гогоня й забрали його в село. І, може, він там поки що й залишиться. Навіть вчитиметься там. Хтозна...

І от Женя лежить і не спить. Думає.

А що справді було усі ці дні з Вітасиком Граціанським? Невже його справді викрали після школи і завезли на «фазенду»?

Цілком можливо.

Капітан Горбатюк каже, що рекетири полювали за грошима Граціанського, то, звичайно, вони могли викрасти його сина.

А чи правду каже його друг Вітасик Дорошенко про своє чарівне перетворення? Бо він же фантазер, вигадувати мастак.

Може, він просто втік з дому, на зло йому, Жені, щоб довести, що він таки здатний на щось путнє. І ночував у Хрястові у дядька Мирона, сторожа бази відпочинку. Женя ж йому тоді так і сказав: «Невже ти здатний тільки заздрити, а сам ні на що путнє нездатний?» І він образився і втік, щоб довести... І таки довів!..