Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Таємничий лицар

Але Білостін’я Дунк не знав, тому рушив у геть протилежний бік і опинився коло псярні, де хорти почули його запах і вибухнули гавкотом та гарчанням. «Чи то горлянку мені хочуть вирвати», подумав він, «чи то каплуна з кишені поцупити». Він повернувся тим шляхом, яким прийшов, проминув септ. Якась жінка пробігла мимо, задихаючись від сміху, а за нею гнався лисий лицар, падаючи на кожному кроці. Зрештою жінка мусила повернутися і допомогти йому підвестися. «Треба піти до септу і попрохати Седмицю поставити мені отого лицаря за першого супротивника.» Але так чинити не личить побожному воїнові. «Мені б краще до нужника, а не до септа.» Десь недалеко були кущі… онде під прогоном білих кам’яних сходів. «Та й кущі нічим не гірші.» Він пропхався досередини і розв’язав штани. Міхур ладний був луснути. Струмінь, здавалося, не скінчиться ніколи.

Десь нагорі відкрилися двері. Дунк почув кроки на сходах, човгання чобіт по каменю.

— …оці злидні, що ти нам тицяєш у очі. Без Лихого Булата…

— Гойдав я того Лихого Булата, — пробурчав знайомий голос. — Жодному байстрюкові не можна вірити, навіть йому. Кілька перемог, і він хутенько гайне через море.

«Князь Пик». Дунк затамував подих… і струмінь теж.

— Легше балакати про перемоги, аніж здобувати їх.

Цей співбесідник мав глибший голос, аніж Пик: басовито гуркотів, мов із бочки, ще й люто-завзято.

— Старий Молочар хоче, щоб його отримав хлопець. І решта теж вимагатиме. Ловке базікання та гарнюні очі того не замінять.

— Дракон би вирішив усе. Принц наполягає, що яйце вилупиться. Він бачив це уві сні — так само, як смерть братів. Живий дракон переманить на наш бік стільки вояків, скільки нам заманеться.

— Сон — то ще не дракон. Кажу тобі, Кровокрук не витрачає час на сни. І нам потрібен воїн, а не сонько. Чи є хлопець справжнім сином свого батька?

— Ти роби, що обіцяв, а то вже моя справа. Щойно матимемо золото Маслоплава і мечі дому Фрей, як Гаренгол піде за нами, а тоді й Бракени. Ото розуміє, що не здатен встояти сам…

Розмова віддалялася, голоси слабшали, і Дунків струмінь знову зацибенів. Потім він струсив краплі, зав’язав штани і пробурмотів: «Син свого батька. Це ще хто? Син Вогнепала?».

Поки він вибрався з-під сходів, двоє панів уже далеко відійшли двором. Дунк трохи не закричав їм услід, щоб побачити обличчя, але схаменувся, бо був один і неозброєний, ще й добряче напідпитку. «Та яке там — п’яний, як чіп.» Він постояв і поміркував ще трохи, а тоді закрокував назад до трапезної.

Всередині саме подали останню страву, і почалися веселощі. Одна з дочок пана Фрея зіграла «Два серця б’ються як одне» на високій арфі. Вийшло жалюгідно. Штукарі кидали один одному палаючі смолоскипи, стрибали й переверталися у повітрі. Небіж пана Фрея заспівав «Ведмедя та красну дівку», а пан Кірбі Пім став вибивати лад на столі дерев’яною ложкою. Пісню підхопили інші, й зрештою заревла уся палата: «Бурий, чорний, волохатий, жив ведмідь побіля хати!» Пан Крестав відійшов до сну за столом, вклавши обличчя у калюжу вина. Тим часом пані Вирвел почала рюмсати й голосити, але чого саме, достеменно ніхто не відав.

Вина лилися рікою. Міцні вертоградські червоні поступилися місцем тутешнім зборам; принаймні так казав Скрипаль, бо Дунк, правду кажучи, різниці не помітив. Була тут і трав’яна наливка, якої він теж скуштував келиха. «Може, наступного питиму аж через рік.» Інші заплотні лицарі — усі як один хвацькі бабії, якщо вірити їхнім словам — забалакали про жінок, яких знали. Дунк раптом спитав себе, де це сьогодні може бути Тансела. Де була пані Роганна, він знав: у своєму ліжку в замку Холоднокоп, поруч із старим паном Явтухом, який хропить собі крізь вуса. Тому спробував про неї не думати. «Цікаво, а вона про мене думає?», запитав він себе.

Його сумовиті роздуми грубо перервала ватага розмальованих карликів, що вискочила з черева дерев’яної свині на колесах і стала бігати за блазнем пана Маслоплава навколо столів, лупцюючи того надутим свинячим міхуром, який видавав непристойний звук при кожному влучанні у ціль. Нічого смішнішого Дунк не бачив багато років, отож реготав разом з усіма. Син пана Фрея так захопився карликовими витівками, що приєднався до них і узявся лушпарити гостей бенкету тим самим міхуром, якого позичив у карликів. Хлопчисько видавав найбридкіший сміх, якого Дунк чув за життя: пронизливу переливчасту гикавку, зачувши яку, хотілося схопити його і перехилити через коліно, а то й навіть вкинути до колодязя. «Хай лишень вперіщить мене тим міхуром, тоді побачимо.»

— Онде сват, який влаштував цей шлюб, — кинув пан Майнард, коли шмаркач без підборіддя з вереском пробігав мимо.

Попередня
-= 15 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!