Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Таємничий лицар

— Як це? — Скрипаль підняв порожнього келиха, служник налив вина. Пан Майнард зиркнув у бік помосту, де молода годувала чоловіка черешнями.

— Його мосць не перший, хто маститиме цю булочку маслом. Кажуть, що вінець цноти нареченої зірвав якийсь кухарчук ще у Близнюках, де вона прокрадалася на кухню задля пристрасних зустрічей з ним. Але якось уночі слідом за нею хвостом причепився малий брат. Коли він побачив, як на кухні роблять звіра о двох спинах, то страшенно заверещав. Набігли кухарі та стражники, і що ж вони знайшли? Молоду панну та її кухарча — голісіньких, як мати вродила, на мармуровій плиті, де кухар тісто викочує, ще й у борошні з ніг до голови.

«Цього не може бути», подумав Дунк. Пан Маслоплав має великі земельні статки і чималі скрині золота. Нащо йому одружуватися з дівчиною, зіпсованою кухарчуком, і віддавати на знак цього шлюбу драконяче яйце? Фреї з Переїзду — нічим не кращий рід, аніж Маслоплави. Уся різниця, що одні живуть з мостового мита, а інші з корів. «Пани й підпанки… Хто коли їх зрозуміє?» Дунк з’їв горіхів і поміркував над тим, що підслухав, поки сцяв. «Дунк-пивдунк, що ж ти таке чув?» Він випив ще келих трав’яної наливки, бо перший йому сподобався. А тоді поклав голову на руки і заплющив очі на якусь мить, щоб дати їм перепочинок від диму.

VII

Коли очі знову розплющилися, половина весільних гостей стояла на ногах і волала:

— На постіль! На постіль їх!

Вони так галасували, що розбудили Дунка від надзвичайно приємного сну за одночасної участі Тансели Зависокої та Червонястої Вдовиці.

— На постіль! На постіль! — гриміли заклики товариства.

Дунк сів прямо і протер очі.

Пан Франклин Фрей схопив наречену до рук і поніс проходом, а навколо юрмилися чоловіки та хлопці. Пані за високим столом оточили пана Маслоплава. Пані Вирвел очуняла від свого горя і намагалася витягти його вельможність з крісла, поки одна з його дочок розв’язувала йому черевики, а ще якась із пань Фрей підтягувала сорочку догори. Маслоплав марно відбивався від них і реготав. Він був п’яний, Дунк ясно бачив, а пан Франклин — ще п’яніший… такий п’яний, що трохи не впустив наречену. Ледве Дунк збагнув, що діється, як Ян Скрипаль підсмикнув його на ноги.

— Сюди! — заволав він. — Хай її несе велетень!

Наступної миті він уже видирався вгору баштовими сходами, а в руках у нього звивалася наречена. Як він тримався на ногах, Дунк і сам не розумів. Мало того, що дівчина не бажала висіти тихо, але ж навколо ще й юрмилися чоловіки, солоно жартували, що слід би викачати її у борошні та добре розім’яти на столі, а тим часом не забували потроху здирати з неї одяг. Карлики теж приєдналися до втіхи. Вони совалися в Дунка під ногами, реготали і лупцювали його по ногах міхурами. Аби не запнутися на них, доводилося попотіти.

Дунк не мав уявлення, де знаходиться опочивальня пана Маслоплава, але інші чоловіки штовхали й тягли його в потрібний бік. До того часу наречена хихотіла в нього на плечі, вся зчервоніла і майже гола, не рахуючи панчохи на лівій нозі, яка незбагненним чином витримала підйом сходами. Дунк теж налився червоним, і зовсім не від зусиль. Якби, на щастя, усі очі не були прикуті до нареченої, то кожен би побачив, як у нього стоїть. Пані Маслоплав нічим не нагадувала Танселу Зависоку, але звиваючись голою в його руках, вона таки примусила його згадати про ту, іншу. «Тансела Зависока, так її прозивали. Але для мене — зовсім не зависока.» Він подумав, чи ще колись побачить її. Деякими ночами вона, здається, йому снилася. «Тобі, бовдунк, снилося, що ти їй не байдужий.»

Опочивальня пана Маслоплава, яку він нарешті знайшов, виявилася велика та розкішна. Підлогу вкривали мирійські килими, у поставцях та по стінах горіло з сотню запашних свічок, а коло дверей стояв латний обладунок, викладений золотом та коштовним камінням. В опочивальні був навіть окремий нужник, влаштований у невеличкій кам’яній западині на зовнішній стіні.

Щойно Дунк скинув наречену на весільне ложе, як поруч із нею туди застрибнув карлик і вправно вхопив за цицьку. Дівчина заверещала, чоловіки вибухнули реготом, а Дунк вхопив карлика за комір і відтяг від пані. Той відчайдушно хвицявся ніжками, а Дунк тяг його до дверей, аби викинути геть, коли раптом побачив драконяче яйце.

За наказом пана Маслоплава яйце поклали на чорну оксамитову подушку на мармуровому підвищенні. Воно було набагато більше, ніж куряче, хоча й не таке велике, як він спершу гадав. Поверхню вкривали крихітні червоні лусочки — у світлі свічок та каганців вони сяяли, мов самоцвіти. Дунк впустив карлика на підлогу і підняв яйце, аби потримати хвильку. Воно було важче, аніж він гадав. «Таким можна голову комусь розбити, а шкаралупа й не трісне.» Луска під пальцями була гладенька, темно-червоне забарвлення сяяло та переливалося, коли він повертав яйце у руках. «Кров та вогонь», подумав він, але на яйці траплялися ще й золоті цяточки, і завитки чорні, мов ніч.

Попередня
-= 16 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!