Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Таємничий лицар

— Тепер ви з мене глузуєте. А справжній лицар ніколи не глузує зі свого короля.

Скрипаль казав так, наче його образили.

— Гадаю, ви матимете більше віри моїм словам, коли побачите, як налупиться дракон.

— Налупиться дракон?! Живий дракон? Просто тут?

— Я бачив це уві сні. Цей білий замок, вас. Яйце, з якого вийшов дракон. Я бачив усе це уві сні. Так само, як колись побачив братів, що лежали мертвими. Їм було дванадцять років, а мені усього сім, отож вони сміялися з мене. А потім померли. Зараз мені двадцять два, і я вірю своїм снам.

Дунк згадував інший турнір, прогулянку під м’яким весняним дощем з іншим принцем. «Мені наснилися ви і мертвий дракон», казав йому Яйків брат Даерон. «Велетенське чудовисько, могутнє, з крилами, які б могли накрити оцю луку. Він звалився просто на вас, але ви залишилися живі, а він помер.» Так і сталося. Бідний Баелор. Сни — зрадлива опора для того, хто хоче щось будувати.

— Як скажете, мосьпане, — мовив він до Скрипаля. — Прошу вибачити.

— Куди ви прямуєте, пане?

— Спати. Я п’яний, як ніч.

— І саме доречно, пане, бо ніч повна знадливих обіцянок. В таку ніч ми могли б разом розбудити богів.

— Чого вам треба від мене?

— Вашого меча. Ви могли б служити мені й піднятися дуже високо. Мої сни не брешуть, пане Дункане. Ви матимете біле корзно, але для того мені треба мати яйце дракона. І нагально — мій сон ясно вказує на це. Яйце має вилупитися, бо інакше…

Позаду них гримнули двері.

— Онде він, пане.

На дах вийшли двоє стражників. За ними тупав князь Гормон Пик.

— Гормику! — ліниво протягнув Скрипаль, кепкуючи. — Чого це ви вдираєтеся до моєї опочивальні, пане добродію?

— Ви на даху, пане, і забагато випили вина.

Пан Гормон різко махнув рукою, і стражники рушили уперед.

— Дозвольте нам відвести вас до ліжка. Згадайте, ви ж виступаєте завтра на герці. Кірбі Пім може виявитися небезпечним суперником.

— Я сподівався виступити проти нашого доброго пана Дункана, осьдечки він.

Пик окинув Дунка недоброзичливим поглядом.

— Якось іншим разом. Перший двобій вам за жеребом випав проти Кірбі Піма.

— То Пім впаде! Всіх лихо жде! Таємничий лицар переможе усіх поборників на загальний подив і захват!

Стражник узяв Скрипаля попід руку.

— Пане Дункане! Схоже, нам час розлучитися, — гукнув він, коли його повели униз по сходах.

На даху з Дунком залишився тільки пан Гормон.

— Заплотний лицарю, — прогарчав він, — чи тебе мати не вчила ніколи не пхати руки до драконячої пащі?

— Я своєї матері не знав, мосьпане.

— Це багато чого пояснює. Що він тобі обіцяв?

— Князівський титул. Біле корзно. Великі блакитні крила.

— Ось що обіцяю тобі я: пів-аршина холодної сталі у живіт, якщо бовкнеш хоч слово про те, що тут сталося.

Дунк потрусив головою, щоб провітритися. Не допомогло. Тоді він перегнувся навпіл і виблював. Блювотиння заляпало чоботи Пика. Князьок вилаявся.

— Заплотні лицарі, хай їм… — процідив він з відразою. — Вам тут не місце. Жоден справжній лицар не насмілиться припхатися без запрошення, а ці нахабні створіння лізуть з-під кожного тину…

— Нас ніде не чекають, але всюди стрічають, мосьпане. — Від вина Дунк позухвалішав. Тверезим він припнув би язика і мовчав, а так тільки витер рота тилом долоні.

— Спробуйте запам’ятати мої слова, пане лицарю. Якщо забудете, лихо вам буде.

Пан Пик струсив блювотиння зі своїх чобіт, а тоді пішов геть. Дунк знову прихилився до поручнів і подумав, хто з них божевільніший: князь Гормон чи пан Скрипаль.

Поки він знайшов дорогу назад до палати, з його супутників там лишився самий Майнард Бросквин.

— Чи не помітили ви в молодої на цицьках борошна, коли з неї спіднє стягали? — запитав той.

Дунк хитнув головою, налив собі ще вина, скуштував його і вирішив, що на сьогодні досить.

VIII

Для вельможних панів та пань управитель Маслоплава знайшов кімнати у цитаделі, а для їхнього супроводу — місця у казармах. Решта гостей мали вибирати між сінником у підвалі чи місцем під західним муром, де дозволялося поставити шатро. Небагатий ташний намет, якого Дунк придбав у Камінному Септі, на звання шатра не зазіхав, але справно ховав від дощу та сонця. Деякі сусіди ще не спали; шовкові стіни їхніх шатрів різнобарвно світилися, мов ліхтарики у ночі. З блакитного шатра, розмальованого соняшниками, долітав сміх, а зі смугастого біло-лілового — звуки кохання. Яйк поставив їхнього трохи осторонь. Маестер з двома кіньми паслися неподалік, Дункова зброя та обладунок були ошатно складені коло муру. Вповзши до намету, Дунк знайшов свого зброєносця коло свічки. Яйк сидів зі схрещеними ногами, витріщався у книжку і блищав лисою головою.

Попередня
-= 18 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!