Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Таємничий лицар

— Читатимеш книжки при свічках — осліпнеш. — Читання залишалося для Дунка таємницею, хоча малий намагався його вчити.

— Але ж без свічки слів не можна розібрати, пане.

— Хочеш ляща у вухо? Що це за книжка?

Дунк побачив на сторінці яскраві барви, маленькі щити посеред літер.

— Гербовниця, пане.

— Шукаєш Скрипаля? Не знайдеш. Про заплотних лицарів у гербовницях не пишуть. Тільки про князів, зацних панів та славетних звитяжців.

— А я не його шукав. Так, бачив кілька значків у дворі… Приїхав князь Розставець, пане. На щиті в нього три бліді жіночі голови, на хвилях зелених та білих.

— Господар на Сестрах? Справді?

Трьома Сестрами звалися острови на затоці Кусень. Дунк чув, як септон проповідував, що ті острови є вертепом гріха та покуси. Казали, що гіршого кубла перемитників немає на усьому Вестеросі.

— Далеко ж від дому він заїхав. Мабуть, родич молодій дружині Маслоплава.

— Ні, зовсім не родич, пане.

— То приїхав попоїсти. На Трьох Сестрах їдять саму рибу, чи не так? А риба добряче набридає. До речі, ти добре попоїв? Я приніс тобі півкаплуна і трохи сиру.

Дунк взявся вигрібати харчі з кишені киреї.

— Нам подавали реберця, пане, — Яйк навіть не вийняв носа з книжки. — Пан Розставець бився за Чорного Дракона, пане.

— Як і старий пан Явтух. Може, не такий той дракон був і поганий, га?

— Може, пане, — відповів Яйк, — але…

— Я бачив драконяче яйце. — Дунк завбачливо долучив принесені харчі до їхніх сухарів та солонини. — Воно червоне, майже цілком. А в пана Кровокрука є драконяче яйце?

Яйк опустив книжку.

— Звідкіля? Він підлого роду.

— Він байстрюк, але роду чесного.

Так, пан Кровокрук народився не з того боку ковдри, як то кажуть люди, але батьків мав найвельможніших. Дунк зібрався був розповісти Яйкові про почуте, коли помітив його обличчя.

— Що в тебе з губою?

— Побився, пане.

— Ану дай подивлюся.

— Та нічого, тільки трохи кровило. Я змастив вином.

— З ким ти бився?

— З іншими зброєносцями. Вони казали…

— Байдуже, що вони казали. Що я тобі казав?

— Припнути язика і не спричиняти клопоту. — Малий торкнувся розбитої губи. — Але вони назвали мого батька братовбивцею.

«Він справді братовбивця, хлопче, хай і не зумисний.» Дунк сто разів казав Яйкові не брати подібні слова до уваги. «Ти ж знаєш правду. Цього досить.» Вони чули одне й те саме усюди: у корчмах і поганючих шинках, навколо табірних вогнищ у лісі та степу. Уся держава знала, як принц Маекар булавою розтрощив голову Баелорові Списоламу на Ясенбродській луці. Балачки про лихий намір були неминучі.

— Ну, то й назвали. Бо не знали, що принц Маекар — твій батько. Інакше б мовчали.

«В очі мовчали б. А за спиною — патякали б досхочу.»

— То що ти сказав тим зброєносцям, замість припнути язика?

Яйк зіщулився.

— Що принц Баелор загинув випадково, і що принц Маекар любив свого брата. А тоді зброєносець пана Аддама пожартував, що принц залюбив брата аж до смерті, а зброєносець пана Малора — що й іншого брата Аериса залюбить так само. Отоді я його і тріснув. Добряче тріснув.

— От би тебе добряче тріснути. Щоб на доданок до губи ще й вухо напухло. Твій батько саме так би й вчинив, якби був тут. Гадаєш, принцові Маекару потрібен такий захисник його честі? Що він казав тобі, коли відправляв зі мною?

— Вірно служити вам зброєносцем, не уникати ніякої роботи, терпіти всякі негаразди.

— А ще?

— Коритися законам короля, правилам лицарства і вашим наказам.

— А ще?

— Голити або фарбувати волосся, — неохоче продовжив малий, — нікому не казати свого імені.

Дунк кивнув.

— Скільки ж вина випив той хлопець?

— Він пив ячмінне пиво.

— Бачиш? То ячмінне пиво балакало, а не він. Слова — то вітер, Яйку. Хай собі летять мимо.

— Деякі слова — то вітер. А деякі — зрада. — Що не кажи, а хлопець вмів стояти на своєму. — Це зрадницький турнір, пане.

— Хіба тут самі зрадники? — Дунк заперечливо хитнув головою. — Та якщо навіть і так, їхня зрада сталася дуже давно. Чорний Дракон мертвий, а ті, хто йому служив, повтікали або отримали прощення. Та й неправда це. Он сини пана Маслоплава билися за обидві сторони.

— Ну то він — напівзрадник, пане.

— Радше був ним шістнадцять років тому. — Дункова легковажна зухвалість, викликана вином, розвіялася. Тепер він почувався роздратованим і майже тверезим. — Розпорядником забави є управитель пана Маслоплава на ймення Звитух. Знайди його та запиши мене. Стій, ні… справжнє ім’я казати не треба.

Попередня
-= 19 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!