Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Таємничий лицар

Двоє лицарів з’їжджалися кілька разів. Дунк стояв і дивився, та нічого не бачив. «Дунк-бовдунк, тупіший за замковий кут», дорікнув він собі. «Слимак на щиті. Як можна було програти людині зі слимаком на щиті?»

Навколо закричали з захвату. Коли Дунк підняв очі, то побачив, що Франклин Фрей злетів з коня. Скрипаль спішився і допоміг супротивнику підвестися. «Він на один крок ближчий до драконячого яйця. А де я?»

Наближаючись до потерни, Дунк набрів на ватагу карликів, яких пам’ятав з учти минулої ночі. Вони готувалися до від’їзду з замку: припасовували коників до своєї дерев’яної свині на колесах і ще одного воза звичнішої подоби. Їх було шестеро, кожен менший та потворніший за іншого. Хтось із них міг виявитися дитиною, та малий зріст заважав розрізнити напевне. При денному світлі, вдягнені у штани з кінської шкіри та грубі кобеняки з каптурами, вони не видавалися такими кумедними, як у блазенських лахах.

— Доброго вам ранку, — мовив Дунк задля чемності. — В дорогу зібралися? На сході хмари, може піти дощ.

Єдина відповідь, яку він отримав, був лютий погляд найбридкішого з карликів. «Чи це не той, якого я минулої ночі відтяг від пані Маслоплав?» Зблизька малий чоловічок смердів, як нужник. Один раз нюхнувши, Дунк прискорив крок.

Прогулянка Молочним замком здалася Дункові не коротшою за колишній їхній з Яйком перехід пісками Дорну. Він тримався коло стіни і час від часу спирався на неї. Кожного разу, як він повертав голову, світ починав плавати навколо. «Попити», подумав він. «Попити води, бо зараз впаду.»

Машталір, що пробігав мимо, розповів йому, де найближчий колодязь. Саме там він знайшов Кайла-Кота за тихою розмовою з Майнардом Бросквином. Пан Кайл щулився з розпачу, але розправив плечі, коли побачив Дунка.

— Пане Дункане? Ми чули, що ви мертві або помираєте.

Дунк потер скроні.

— Якби ж то. Шкодую, що не помер.

— Мені добре знайоме це почуття, — зітхнув пан Кайл. — Князь Крестав не упізнав мене. Коли я розповів, як робив йому першого меча, він витріщився на мене, мов на божевільного. А тоді сказав, що у Лихомості немає місця для такого немічного бійця, яким я себе показав.

Кіт гірко засміявся.

— Але мій обладунок та зброю він забрав. І коня теж. Що я тепер маю робити?

Дунк не мав для нього відповіді. Аби найнятися панцирним слугою, треба мати принаймні панцира, а в кінній дружині не послужиш без коня.

— Знайдете іншого коня, — мовив Дунк, витягаючи цебро. — У Семицарстві повно коней. Якийсь князь чи пан узброїть вас для служби.

Він склав долоні кухликом, зачерпнув води, випив.

— Якийсь пан. Еге ж. Є хтось на думці? Я не такий молодий та міцний, як ви. І не такий високий. Здоровані завжди потрібні на всякій службі. Наприклад, пан Маслоплав любить величеньких лицарів. Гляньте хоча б на отого Тома Гедля. Бачили його у ділі? Геть усіх зносить з коней. До речі, малий Вогнепала теж не пасе задніх. Як і Скрипаль. От якби ж це він мене вибив. Він не бере викупів. Каже, йому не треба нічого, крім драконячого яйця… і дружби переможених ворогів. Він справжній цвіт лицарства.

Майнард Бросквин реготнув.

— Радше справжня скрипка лицарства. Та він налагоджує скрипку на буремний лад, і нам незле було б забратися звідси, поки не заграла музика.

— Навіть викупу не бере? — перепитав Дунк. — Яка шляхетність.

— Шляхетно поводитися легко, як маєш повну калитку золота, — зазначив пан Майнард. — Аби дійти правильних висновків, пане Дункане, треба мати нюх на певні речі. А вам ще не запізно поїхати.

— Поїхати? Куди?

Пан Майнард знизав плечима.

— Куди завгодно. До Зимосічі, Перелітку, Асшаю коло Тіні. Байдуже, аби не лишатися тут. Беріть коня, обладунок і тікайте через потерну. Вас не шукатимуть. Слимакові треба думати про наступний герць, а решта люду очей не зводить з турнірного поля.

Півудара серця Дунк боровся зі спокусою. Маючи зброю та коня, він ще залишався таким-сяким лицарем. Без них — ставав жебраком. «Величеньким на зріст, але жебраком.» Проте його лицарія тепер належала панові Утору. Так само, як і Грім. «Краще жити жебраком, аніж злодієм.» Він народився у Блошиному Подолі, бігав там з Тхором, Рафом та Книшем, але старий врятував його з того життя. Він знав, що відповів би пан Арлан з Грошодубу на заохочення Бросквина. Але пан Арлан помер, тому Дунк відповів за нього.

— Навіть заплотний лицар має свою честь.

— Ви радше помрете з честю чи житимете заплямованим? Та ні, відповіді не треба, я сам її знаю. Беріть хлопця і тікайте, лицарю шибениці. Поки ваш герб не став вашою ж долею.

Попередня
-= 24 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!