Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Таємничий лицар

— Вітаю, панове лицарі, — вигукнув Дунк здалеку приязним голосом. Нерозумно-бо застигати озброєних людей зненацька. — Я лицар Дункан Високий, а оце мій зброєносець Яйк. Чи не можна підсісти до вашого багаття?

Кремезний чолов’яга середніх літ підвівся привітатися. Одяг на ньому колись був пишний, але злахмітився; яскраво-руді баки облямовували обличчя.

— І вам вітання, пане Дункане. А ви й справді високий… ясна річ, сідайте, ми вам раді, та й хлопцеві теж. Кажете, його звуть Яйк? Що це за ім’я таке, перепрошую?

— Коротке, пане. — Яйк не став повідомляти незнайомим воякам, що його довге ім’я — Аегон Таргарієн.

— Справді коротке. А де твоє волосся?

«Волосяна шашіль», подумав собі Дунк. «Скажи, що це волосяна шашіль, хлопче.» Така оповідка була найбезпечніша, хоча інколи Яйкові спадала на думку всяка дитяча дурість.

— Зголив, пане. Відрощу знову, коли вислужу лицарські остроги.

— Шляхетна обітниця. Мене звати Кайл, на прізвисько Кіт з Мрячної Пустки. Під отим каштаном сидить пан Глендон, м-м-м, Пал. А тут у нас ще один добрий лицар, пан Майнард Бросквин.

Яйк нашорошив вуха.

— Бросквин… чи ви, бува, не родич князеві Візерису Бросквину, пане?

— Хоч і віддалений, але родич, — зізнався пан Майнард, високий, сухий, трохи зігнутий чоловік з довгим прямим солом’яним волоссям, — та сумніваюся, що його вельможність стануть зі мною родичатися. Можна сказати, він із солодких Бросквинів, а я з кислих.

Бросквинова кирея була вифарбувана у колір його імені, хоча поганенько, та й краї сильно потерлися. На плечі її скріплювала застібка з місячним каменем завбільшки з куряче яйце. Решту його одягу складала мишаста дерга та плямиста бура шкіра.

— В нас є солона яловичина, — мовив Дунк.

— Пан Майнард має торбу яблук, — відповів на це Кайл-Кіт. — А в мене є солоні яйця і цибуля. Разом ми влаштуємо справжній бенкет. Прошу сідати, пане. Тут гарний вибір пеньків на всякий смак. Якщо не помиляюся, нам тут сидіти до пізнього ранку. Перевіз є тільки один, і усіх відразу він не забере. Першими поїдуть вельможні пани з почтом.

— Допоможи з конями, — наказав Дунк Яйкові. Удвох вони швидко розсідлали Грома, Крапельку та Маестра.

Тільки після того, як тварини були погодовані, напоєні й стриножені на ніч, Дунк прийняв міх з вином, що йому запропонував пан Майнард.

— Вино кисле, та все ж краще, ніж ніякого, — мовив Кайл-Кіт. — Ліпшого збору скуштуємо у Білостін’ї. Кажуть, в пана Маслоплава — кращі вина на північ від Вертограду. Колись він був Правицею Короля, як і батько його батька. А ще він побожний і дуже багатий.

— Його багатство тече з корів, — додав Майнард Бросквин. — Мав би узяти собі за герба розбухле вим’я. В тих Маслоплавів у жилах плине сироватка замість крові, та й Фреї — того самого поля ягоди. З обох боків не мечі, а грошики брязкають — зродичалися-бо крадії корів та мостові шафарі. Коли повстав Чорний Дракон, цей коров’ячий князьок послав одного сина до Даемона, а іншого — до Даерона, аби на кожному боці було по Маслоплаві. Та обидва загинули на Червонотрав’ї, а його менший помер навесні. Отож їхній батько і ладнає собі новий шлюб. Якщо молода дружина не подарує йому сина, то ім’я Маслоплавів помре разом із ним.

— Туди йому й дорога. — Пан Глендон Пал ще раз шорхнув по мечеві гострильним бруском. — Воїн Небесний ненавидить боягузів.

Презирство у його голосі змусило Дунка ретельніше роздивитися юнака. Пан Глендон був вдягнений у погано припасовані недоноски, хоч і з доброго краму. Пасма темного брунатного волосся стирчали з-під залізного шоломця. Сам він був на зріст невеличкий, кремезний, з маленькими, близько посадженими очицями, грубими плечима та м’язистими руками. Брови мав кущуваті, наче дві товсті гусені після мокрої весни, ніс бульбою, задерикувате підборіддя. А ще він був дуже молодий. «Років шістнадцять, мабуть. Нехай вісімнадцять». Дунк мав би молодика за зброєносця, якби пан Кайл не величав його по-лицарськи. Замість вусів чи бороди на щоках хлопця росли прищі.

— Скільки часу ви є лицарем? — запитав його Дунк.

— Достатньо. Буде півроку на поворот місяця. Мене висвятив пан Морган Вишеград, лицар з Гуркала, на очах у двох десятків люду. А лицарської справи я навчався, відколи народився. Верхи їздив, ще коли ногами не ходив. Вибив зуба дорослому чолов’язі, ще жодного зі своїх не втративши. Я уславлю своє ім’я в Білостін’ї. Драконяче яйце буде моїм.

— Драконяче яйце? Нагорода переможцеві? Справді?

Останній дракон помер з півстоліття тому, але пан Арлан якось бачив кладку яєць. «Вони були тверді, наче камінь, але прекрасні на вид», розповідав старий Дункові.

Попередня
-= 7 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!