Слава ЗСУ!

Стояла чудова ясна погода, і з висоти скелястого берега, на якому Наб із Пенкрофом розклали сніданок, відкривався широкий краєвид. Обрій був зовсім пустельний, у відкритому морі не білів жодний парусник. На узбережжі так далеко, як сягав зір, не виднілося не те що судна чи човна, а навіть якихось корабельних уламків. Але щодо цього інженер міг дійти остаточного висновку, лише пильно обстеживши все узбережжя аж до краю Звивистого півострова. Колоністи швидко поснідали, і о пів на дванадцяту Сайрес Сміт знову покликав усіх у дорогу. Тепер перед ними лежали не прибережні піски і не кам’янистий берег, а густі хащі, що підступали аж до води, і це дуже ускладнювало вросування вперед.

Відстань від гирла Водоспадної річки до Зміїного мису становила миль зо дванадцять. По звичайному березі колоністи могли б їх подолати, не кваплячись, години за чотири, але тут вони мусили йти вдвічі довше, аби досягти визначеної мети, адже доводилось обходити дерева, прорубувати стежку в чагарниках і розрубувати ліани, що перетинали дорогу. Все це дуже подовжувало їхній шлях.

Та хоч скільки вони йшли, ніщо не свідчило, що поблизу цього узбережжя сталася корабельна катастрофа. Щоправда,як справедливо зауважив Гедеон Спілет, всі сліди могли змити хвилі, понісши рештки розбитого корабля у відкрите море; навіть якщо не пощастить знайти жодного уламка, не можна з певністю твердити, ніби море не викидало розбитого судна на західний берег острова Лінкольна.

Журналіст міркував слушно, крім того, випадок із дробинкою незаперечно доводив, що зо три місяці тому на острові хтось стріляв із рушниці.

Настала шоста вечора, а подорожнім лишалося пройти ще дві милі до кінця Звивистого півострова. Не викликало сумніву, що, дійшовши до Зміїного мису, вони не встигнуть до заходу сонця повернутися до того місця, де зранку зупинялись на перепочинок, - біля витоків річки Вдячності. Тому належало провести ніч на мисі. Та, на щастя, харчів їм не бракувало, і то було дуже добре, бо в цьому лісі на західному узбережжі зовсім не траплялися звірі. Зате серед дерев літало безліч птахів: жакамари, куруку, трагопани, тетеруки, маленькі й великі папуги, какаду, фазани, голуби й сотні інших пернатих. Не було жодного дерева без гнізда ані гнізда, з якого не долинало б лопотіння крил!

Близько сьомої вечора украй стомлені колоністи дісталися Зміїного мису, що химерною закруткою виступав у море. Тут кінчався прибережний ліс півострова, і південна . частина його узбережжя набувала звичного вигляду, - зі скелями, рифами й широкими піщаними косами. Можливо, саме тут десь на берег було викинуто корабель, що зазнав катастрофи, але вже стемніло, і подальше дослідження колоністи мусили відкласти на завтра.

Пенкроф і Герберт, не зволікаючи, кинулись шукати зручне для ночівлі місце. Тут ліс Далекого Заходу уривався, і на його краю підліток із здивуванням помітив густі бамбукові гаї.

- О, чудове відкриття! - вигукнув він.

- Чим же воно чудове? - запитав Пенкроф.

- Справді, чудове, - переконував моряка Герберт. - Почнемо з того, що бамбукові стовбури, порізані на тонкі смужки, використовують для плетіння кошиків; якщо його стебла вимочити й перетворити на тісто, можна приготувати китайський папір; із бамбукових стовбурів, залежно від їхньої товщини, роблять тростини, ціпки, чубуки і навіть труби для водогону; великі бамбукові стовбури - чудовий, легкий і міцний будівельний матеріал, що не боїться шашеля. А ще, розпилявши стовбур між двома вузлами і зберігши замість дна поперечну перетинку, одержують міцні й зручні посудини, дуже поширені у Китаї. Але, як я бачу, тобі все це байдуже. Крім того...