Слава ЗСУ!

- Є одна, - відповів інженер, якому, певно, щось спало на думку.

- Одна? Що ж, і то добре, коли більше немає. Яка ж?

- Спробуймо спуститись до Гранітного палацу через колишній водостік, - відповів інженер.

- О, сто тисяч чортів! - вигукнув моряк. - І як я до цього сам не дотумкав?!

І справді, тільки таким робом можна було пробратися до Гранітного палацу, вступити в бій з мавпами й прогнати їх геть. Хоч отвір водостоку закладено міцною кам’яною кладкою, яку доведеться зруйнувати, але нічого: згодом її можна відновити. На щастя, Сайрес Сміт ще не здійснив свого задуму приховати отвір, піднявши рівень води в озері, бо в такому разі довелося б змарнувати немало часу, аби прокласти дорогу в дім.

Сонце схилилося за полудень, коли поселенці, добре озброївшись і прихопивши кайла й лопати, вийшли з Комина, пройшли під вікнами Гранітного палацу, звелівши Топові лишатись на місці, й намірилися йти лівим берегом річки Вдячності до плоскогір’я Широкий Обрій.

Та не встигли вони пройти й п’ятдесяти кроків, як почули лютий собачий гавкіт.

Здавалося, Топ у відчаї кличе їх до себе.

Всі зупинилися.

- Біжімо назад! - крикнув Пенкроф.

І всі щодуху кинулись до узбережжя.

Обігнувши скелю, вони побачили, що становище різко змінилося.

І справді, мавпи, опановані раптовим незбагненним страхом, шукали втечі з Гранітного палацу. Кілька з них спритно, наче клоуни, стрибали з одного вікна у друге. Вони навіть не робили спроби скинути драбину, що полегшило б їм спуск на землю, мабуть, із переляку, мабуть, забувши про цей спосіб утечі. Незабаром п’ятеро чи шестеро з них опинилися на мушці в колоністів, і ті, спокійно цілячись, відкрили стрілянину. Деякі з мавп, поранені або вбиті, виючи з болю, падали в кімнати. Інші стрибали вниз і розбивалися на смерть, і через кілька хвилин у Гранітному палаці, певно, не лишилося жодної мавпи.

- Слава! - гукнув Пенкроф. - Слава! Слава!

- Не кваптеся кричати “слава”, - зауважив Гедеон Спілет.

- Чому? Адже вони всі перебиті, - відповів моряк.

- Та певно, але ми все одно не можемо повернутись додому.

- Ходімо до водостоку! - запропонував Пенкроф.

- Безумовно, - погодився інженер. - Та, можливо, було б краще...

І в цю мить, ніби у відповідь на зауваження Сайреса Сміта, вони побачили, як драбина зісковзнула з порога дверей, потім розгорнулася і впала вниз.

- О, клянуся люлькою! Оце дива! - вигукнув моряк, дивлячись на Сайреса Сміта.

- Таки дива! -пробурмотів інженер і першим кинувся до мотузяної драбини.

- Обережно, пане Сайресе! - крикнув Пенкроф. - Може, там іще є мавпи...

- Побачимо, - відповів інженер, видираючись драбиною нагору.

Його товариші побралися вгору слідом за ним і за хвилину опинилися на порозі дому.

Колоністи обшукали весь дім. Нікого не було ні в кімнатах, ні в коморі, не пограбованій четверорукими.

- А драбина? - вигукнув моряк. - Який добродій її нам спустив?