Слава ЗСУ!

- О, пане Сайресе, погляньте на це дерево!

І показав скоріше не на дерево, а на деревце з лускатою корою й листям, помережаним паралельними прожилками.

- Що це за дерево? Воно скидається на невеличку пальму, - сказав Сайрес Сміт.

- Це “cycas revoluta”, воно зображене у нашій енциклопедії природничих наук!

- Але на цьому кущі не видно плодів.

- Так, пане Сайресе, - відповів Герберт, - зате у його стовбурі є борошно, природа нам дає його вже змеленим.

- То це хлібне дерево?

- Атож! Хлібне дерево.

- Чудово, синку, - радо мовив інженер. - Поки не вродила пшениця, це справді цінна знахідка. До роботи, і дай Боже, аби ти не помилився!

Герберт таки не помилився. Він розрубав стовбур дерева, що складався з пористої кори і борошнистої серцевини, порослої волокнами, які розділяли концентричні кільця з тієї самої речовини. Крохмаль частково був просякнутий гіркуватим клейким соком, що його неважко вичавити під пресом. Колоністи тепер матимуть високоякісне, дуже поживне борошно, яке колись японськими законами заборонялося вивозити з країни.

Сайрес Сміт і Герберт, старанно обстеживши ту частину лісів Далекого Заходу, де росли сагові пальми, зробили мітки на деревах і поквапилися повернутися до Гранітного палацу, щоб розповісти друзям про своє відкриття.

На другий день колоністи вирушили по борошно, і Пенкроф, дедалі більше захоплюючись островом, запитав інженера:

- Пане Сміт, вам не здається, що на землі є острови, навмисно створені для тих, хто зазнав повітряної або морської аварії?

- Що ви хочете сказати?

- Я питаю, чи є на світі острови, біля яких не страшно зазнати будь-якої аварії, де бідолахи завжди можуть вибратися з біди?

- Може, й бувають, - усміхаючись, відповів інженер.

- Мабуть, таки бувають, пане Сайресе, - не замовкав моряк, - і ясно, що до них належить острів Лінкольна.

До Гранітного палацу колоністи повернулися з багатими ужинками стовбурів сагової пальми. Інженер улаштував прес, вичавив з одержаної маси клейкий сік, змішаний із крохмалистою речовиною, і вийшло досить багато борошна, яке у Набових руках перетворилося в печиво і пудинги. Нові Набові страви мали майже такий смак, як із пшеничного борошна.

На ту пору онагри, кози та муфлони, що жили в загоні, щоденно давали молоко. І колоністи часто посилали до загону легкий візок, зроблений замість важкого воза; коли в поїздку вирушав Пенкроф, він брав із собою Юпа, давав йому віжки, а той, ляскаючи батогом, як завжди, вправно виконував доручене йому діло.

Загалом усе йшло якнайкраще і в загоні, і в Гранітному палаці, тож якби не цілковита відірваність од батьківщини, колоністам нарікати було б ні на що. Вони вже так пристосувалися до умов життя на острові, так до нього звикли, що якби довелося з ним розлучатися, не раз би жалкували за його гостинною землею!

Але в людському серці живе така неподоланна любов до рідної землі, що коли б у далині забовваніло судно, колоністи все зробили б, аби привернути його увагу і змусити підійти до острова,.щоб попливти додому!.. Тим часом вони жили безжурним життям і скоріше побоювалися, ніж хотіли, щоб його порушили якісь непередбачені події.