Слава ЗСУ!

Сайрес Сміт узявся до діла як досвідчений корабел. Він мав досвід у кораблебудуванні так само, як і в багатьох інших справах, і перш за все зробив креслення судна. Щоправда, він мав чудового помічника - Пенкрофа, який кілька років трудився на Бруклінській корабельні й тямив у кораблебудуванні. Отож після старанних розрахунків і тривалих роздумів вони вирішили зробити додаткові шпангоути.

Можна уявити, як гаряче Пенкроф узявся споруджувати судно. Він ладен був працювати з ранку до ночі, й на мить не розгинаючи спини.

Тільки одна важлива справа могла відірвати його від роботи на корабельні, та й то лише на день. Сталося те 15 квітня, коли він удруге знімав урожай пшениці. Другий урожай не поступався перед першим і дав очікувану заздалегідь кількість зерна.

- П’ять буассо, пане Сайресе! - сказав Пенкроф, старанно зваживши своє багатство.

- П’ять буассо, - повторив інженер. - А в буассо - сто,тридцять тисяч зерен; отже, ми маємо шістсот п’ятдесят тисяч зерен.

- Чудово! - сказав моряк. - Тепер посіємо усе зерно, але якусь дещицю все ж таки залишимо про запас!

- Гаразд, Пенкрофе, і якщо наступний урожай пропорційно не поступатиметься перед нинішнім, через півроку ми зберемо чотири тисячі буассо.

- І матимемо хліб?

- І матимемо хліб.

- Мабуть, доведеться будувати млин.

- Збудуємо і млин.

Утретє під хлібне поле відвели далеко більшу ділянку, ніж досі, і, якнайстаранннпе обробивши землю, знову посіяли пшеницю. Упоравшись з цією справою, Пенкроф знову повернувся до спорудження судна.

Тим часом Гедеон Спілет і Герберт полювали в околицях або заглиблювались у ще невідомі хащі лісів Далекого Заходу, сторожко тримаючи рушниці з кулями на випадок небезпечних зустрічей. Часом вони наштовхувалися на непрохідні зарості красенів-дерев, які тулилися одні до одних, ніби їм бракувало місця. Досліджувати густі ліси було вкрай важко, і журналіст ніколи не відважувався вирушати в такі подорожі без компаса в кишені - сонячне проміння ледь пробивалося крізь густі віти дерев, серед яких неважко й заблудитися. Природно, дичини траплялося тут менше, бо звірі й птахи не мали простору. Проте у другій половині квітня колоністи вполювали трьох великих травоїдних. То були сумчасті ведмеді, що вже стрічалися їм на північному березі озера; мисливці їх убили, коли вони безглуздо намагалися сховатись між товстими гілками дерев. Колоністи принесли шкури до Гранітного палацу, обробили їх сірчаною кислотою, вичинили, і ті стали придатні для подальшого використання.

Якось під час полювання їм дісталася цінна знахідка, і заслуга в тому належала Гедеону Спілетові.

Було 30 квітня. Мисливці зайшли в південно-західну частину лісу Далекого Заходу, до того ж журналіст, випередивши Герберта кроків на п’ятдесят, опинився на якійсь галявині, де густі дерева розступилися і трохи пропускали сонячне проміння.

Гедеона Спілета спочатку здивував п’янкий і гострий запах, що йшов від незнайомих йому рослин із прямим та круглим стеблом із відгалуженнями, на яких китицями цвіли квіти й висіли коробочки з дрібними зернятками. Журналіст зірвав кілька стебел і повернувся до підлітка: