Слава ЗСУ!

- Тепер якщо з них вилупляться пташенята, то тільки у вигляді омлету! - весело пожартував Пенкроф.

- А на чому ж ти їх смажитимеш? На капелюсі?

- Та ні, - сказав моряк, - я не чаклун. Ми їх спечемо, синку, і найкрутіші я беруся впорати сам!

Пенкроф і Герберт уважно оглянули гранітні впадини і, таки знайшовши в деяких ямках голубині яйця й набравши не один десяток їх у моряків носовик, вирішили, що приплив закінчився, й почали спускатися до річки. Коли вони підійшли до коліна річки, де залишився пліт, була перша година дня. Течія річки помітно, відновлювалася, тож вони мали скористатися відпливом, аби доставити саморобний пліт до її гирла. Пенкрофу не хотілося ні лишати пліт на волю течії, без керування, ні вилазити на нього, щоб стернувати. Та коли йдеться про мотузки й канати, кмітливості моряка немає меж: минуло кілька хвилин, а Пенкроф уже зсукав із сухих ліан канат завдовжки в кілька морських сажнів. Прив’язавши його до плоту, моряк міцно тримав другий кінець каната, а Герберт довгою жердиною виштовхував плота на течію. Спосіб сплаву вдався напрочуд. Ідучи берегом, Пенкроф стримував плота, і величезний вантаж хмизу плив за течією. Завдяки крутому берегу річища плоту не загрожувала небезпека сісти на мілину, і, менше ніж за дві години допливши до гирла річки, він пристав за кілька кроків від Комина.

РОЗДІЛ V

Пристосування Комина під житло. - Як добути вогонь? - Коробка сірників. - Пошуки на березі. - Повернення кореспондента й Наба. - Єдиний сірник! Вогонь палахкотить. - Перша вечеря. - Перший нічліг на суші.

Як тільки з плоту було перенесено хмиз, Пенкроф узявся обладнувати Комин, аби зробити його більш-менш придатним для проживання, і затулив коридори, якими гуляв протяг. Піском, камінням, переплетеними гілками й мокрою глиною моряк і Герберт щільно заклали проходи й отвори, відкриті південним вітрам, і відсікли верхній виток знаку &. Лишили для тяги тільки одну вузьку щілину в боковій галереї, яка мала водночас служити і димарем. Отож у них зосталося кілька “кімнат”, якщо так можна назвати темні барлоги, що, можливо, не задовольнили б і диких звірів. Зате там було сухо, й принаймні у центральному приміщенні вони могли ходити на повен зріст. У всіх “кімнатах” на кам’яній долівці лежав шар дрібного піску, і хай там що, а поки не знайшлося нічого кращого, можна було миритися і з таким прихистком.

Влаштовуючи майбутнє житло, Герберт і Пенкроф уголос розмірковували:

- Може, - сумнівався Герберт, - наші супутники знайдуть крашу печеру?

- Може, й так, - відповів моряк. - Але якщо не впевнений, - не сиди склавши руки. Запас біди не чинить та й їсти не просить.

- Ех, аби вони знайшли містера Сміта, - уже вкотре повторив Герберт. - Тоді нам лишалося б тільки дякувати Всевишньому.

- Атож, - стиха проказав Пенкроф. - Гарний був чоловік, таких мало!

- Чому був?.. - перепитав Герберт. - Ти вже не віриш, що він повернеться?

- Та ні, Господь з тобою! - заперечив моряк.

Незабаром усе, що можна, вони зробили, і Пенкроф сказав, що він особисто цілком задоволений.

- Тепер і нашим друзям можна повертатися, - мовив він. - Ми для них приготували лепський притулок.