Слава ЗСУ!

Приголомшені Пенкроф, Герберт і Гедеон Спілет не заважали йому.

А тим часом становище ставало все небезпечнішим; моряк збагнув, що заблукав у океані, й не знав, як віднайти правильний курс!

Ніч із 18 на 19 жовтня видалася темною й холодною. Проте близько одинадцятої вечора вітер затих, хвилі трохи вляглися, “Бонадвентура” підкидало набагато менше, і він знову став набирати швидкість. Загалом бот чудово витримав шторм і негоду.

Тієї ночі Пенкроф, Гедеон Спілет і Герберт ні на мить не склепили очей. Всі троє напружено вдивлялися у темряву, знаючи, що острів Лінкольна має бути десь недалеко і вони або побачать його не пізніше ніж на світанку наступного дня, або мусять змиритися з думкою, що, знесений із курсу течіями й вітром, “Бонадвентур” заблудився в морі, - й тоді майже неможливо буде визначити правильний курс.

Украй стурбований Пенкроф усе ж таки не впадав у відчай, - він був людиною загартованою і мав мужню вдачу; сидячи за стерном, він уперто вдивлявся у густий морок навколо бота.

Наближалася друга година ночі, й тут моряк схопився на прямі й закричав:

- Вогонь! Вогонь!

І справді, за двадцять миль на північний схід з’явилося яскраве світло. Там лежав острів Лінкольна, й на ньому горіло розведене, напевне, інженером велике вогнище, яке вказувало їм шлях.

Пенкроф, котрий тримав курс набагато північніше, швидко його змінив і скерував суденце на вогник, що блищав на обрії, як зірка першої величини.

РОЗДІЛ XV

Повернення. - Суперечка. - Сайрес Сміт і незнайомець. - Порт Повітряної Кулі. -Треті жнива. - Вітряк. - Перше борошно і перший хліб. - Інженерова самовідданість. - Хвилююче випробування. - Кілька гарячих сльозин.

О сьомій ранку наступного дня, 20 жовтня, “Бонадвентур” після п’ятиденного плавання обережно пристав до берега у гирлі річки Вдячності.

Дуже стурбовані негодою й тривалою відсутністю товаришів, Сайрес Сміт і Наб іще вдосвіта піднялися на плоскогір’я Широкий Обрій і нарешті побачили довгождане суденце.

- Хвала Богу! Вони повернулися! - закричав Сайрес Сміт.

А зраділий Наб, голосно повторюючи: “О хазяїне, хазяїне!”, кинувся танцювати, кружляти, плескав у долоні, й та його пантоміма була зворушливіша від найпишніших промов!

Полічивши тих, хто стояв на палубі, інженер спершу подумав, що Пенкрофові не пощастило знайти бідолаху з острова Табор або ж принаймні той нещасний відмовився змінити одну в’язницю на іншу й залишився на своєму острові.

І справді, на палубі “Бонадвентура” стояли тільки Пенкроф, Гедеон Спілет і Герберт.

Коли суденце пристало, інженер і Наб уже чекали його не березі, й не встигли мандрівники зіскочити на пісок, як Сайрес Сміт крикнув:

- Ми дуже турбувалися за вас, друзі! З вами не сталося біди?

- Ні, - відповів Гедеон Спілет. - Навпаки, все чудово! Зараз ми все розкажемо.

- Проте, - не вгавав інженер, - вам не пощастило нікого знайти, інакше на палубі було б четверо.

- Вибачайте, пане Сайресе, - відповів моряк, - нас четверо!

- Ви знайшли того бідолаху, що зазнав корабельної аварії?