Слава ЗСУ!

Фермер нічого про те не чув, але, на превелике їхнє здивування, один із його робітників втрутився у розмову й сказав:

- Мілорде, складіть хвалу Господові. Якщо капітан Грант іще живий, то він на австралійській землі.

- Хтови? - запитав лорд Гленарван.

- Я шотландець, так само, як і ви, сер! - відповів чоловік. - До того ж я один із тих, хто зазнав корабельної катастрофи разом із капітаном Грантом, один із членів екіпажу “Британії”.

Того чоловіка звали Айртон. Як свідчили його папери, він служив боцманом на “Британії”. Коли “Британія” розбилася об скелі, він доплив до берега і до останньої хвилини був переконаний, що лише сам з усього екіпажу врятувався після корабельної катастрофи.

“Тільки, - додав він, - “Британія” розбилася не на західному, а на східному узбережжі Австралії, і якщо капітан Грант іще живий і перебуває в полоні у туземців, то його слід шукати по той бік Австралійського материка”.

Чоловік той говорив упевнено, очі його були ясні й спокійні. Сумніватися в його словах не було жодних підстав. До того ж за Айртона ручився ірландець, у якого той служив понад рік. Лорд Гленарван повірив незнайомцеві й за його порадою вирішив перетнути Австралію по тридцять сьомій паралелі. Сам лорд Гленарван, його дружина, діти капітана Гранта, майор, француз-географ, капітан Манглс і кілька чоловік з екіпажу “Дункана” увійшли до складу невеличкого загону, а тим часом “Дункан” під командою Тома Аустина, помічника капітана Манглса, мав вирушити до Мельбурна і там чекати розпоряджень Гленарвана.

Експедиція вирушила в дорогу двадцять третього грудня тисяча вісімсот п’ятдесят четвертого року.

Настав час сказати, що той Айртон був зрадником. Він справді служив раніше боцманом на борту “Британії”, але, посварившись із капітаном Грантом, намагався підняти команду корабля,на бунт, щоб захопити “Британію”; спроба бунту закінчилася невдачею, а восьмого квітня тисяча вісімсот п’ятдесят другого року капітан Грант висадив його - і цілком справедливо - на західному узбережжі Австралії та й поплив далі.

Але той негідник нічого не знав про морську катастрофу “Британії”. Він щойно довідався про неї з розповіді Гленарвана! Після вигнання з команди “Британії” Айртон, під ім’ям Бена Джойса, став ватагом зграї розбійників - колишіх каторжан, котрі втекли з в’язниці, і його нахабна брехня, ніби “Британія” зазнала катастрофи біля східного узбережжя Австралії, умовляння скерувати пошуки саме в цьому напрямку мали тільки одну мету: заманити Гленар-вона на суходіл, захопити його яхту “Дункан” і перетворити її на піратське судно в Тихому океані.

Невідомий на хвилину замовк. Голос його тремтів, але він пересилив себе і повів далі:

- Експедиція вирушила в глибину Австралійського материка. Від самого початку її переслідували всякі нещастя, і в цьому не було нічого дивного, бо заздалегідь попереджена зграя Айртона, або Бена Джойса, - як завгодно можете її називати, - день у день ідучи то попереду, то позаду експедиції, весь час переслідувала її.

Тим часом “Дункан” відправили на ремонт до Мельбурна. Айртону треба було переконати лорда Гленарвана дати розпорядження привести яхту з Мельбурна в який-небудь глухий закуток на східному узбережжі Австралії, де було б легко захопити її. Завівши експедицію в непрохідні ліси далеко від узбережжя, де вона зазнавала неймовірних труднощів і нестатків, Айртон переконав Гленарвана написати листа помічникові капітана яхти і взявся доставити того листа, в якому Гленарван велів екіпажеві негайно привести “Дункан” у затоку Туфольда, розміщену на східному узбережжі за кілька днів шляху від стоянки загону. В тій самотній бухті на яхту мала чатувати Айртонова зграя. Тієї хвилини, коли Гленарван мав вручити Айртонові письмовий наказ, зрадника несподівано було виявлено і йому довелося тікати. Але написаний лист віддавав яхту під владу Айртона, і той будь-що намагався захопити її. Айртонові це вдалося, і через два дні він уже був у Мельбурні.