Слава ЗСУ!

- Але якби на ньому плавали пірати, вони пограбували б його або втекли б на ньому...

- Втекли б?.. Куди?.. До острова Табор?.. - заперечив Пенкроф. - Гадаєте, вони відважилися б вирушити в море на такому невеличкому судні?

- До того ж, вони мали б знати точні координати острова Табор, у чому я сумніваюся, - зауважив журналіст.

- Хай там як, а наш “Бонадвентур” без нас десь плавав, це так само точно, як те, що мене звати Бонадвентур Пенкроф і родом я із Вайн’ярда.

Моряк сказав це так упевнено, що ні Гедеон Спілет, ні Герберт не відважилися суперечити йому. Було добре видно, що судно стоїть не зовсім там, де його ставив Пенкроф. Моряк не сумнівався і в тому, що якір піднімали, а потім знову ставили. Отож навіщо було б здійснювати ці два маневри, якби судно не відчалювало від берега?

- Але як сталося, що ми не помітили бота поблизу острова? - запитав журналіст, намагаючись розвіяти всі сумніви.

- Що ж тут дивного, пане Спілете? - відповів моряк. - Підніміть якір уночі, і якщо віятиме добрий вітер, за дві години ви відійдете так далеко, що загубите острів з виду!

- Гаразд, тоді я ставлю вам іще одне запитання, - сказав Гедеон Спілет. - Навіщо каторжани брали “Бонадвентура” і чому поставили його назад у порт?

- Ех, пане Спілете, - відповів моряк, - віднесімо це до ряду незбагненних подій і викиньмо з голови! Для нас важливо, що “Бонадвентур” цілий і стоїть на місці. На жаль, якщо пірати візьмуть його вдруге, тоді нам його вже не бачити!

- Якщо так, Пенкрофе, - сказав Герберт, - то можна відвести “Бонадвентура” до Гранітного палацу.

- Воно-то так, - сказав Пенкроф. - А радше - ні. Гирло річки Вдячності - погане місце для стоянки корабля, там неспокійне море.

- А якщо витягти його на пісок до Комина?..

- Хіба що.. - відповів Пенкроф. - Однак ми все одно збираємося на тривалий час поїхати з Гранітного палацу, і здається, тут за нашої відсутності “Бонадвентур” буде в більшій безпеці. Нехай постоїть у порту Повітряної Кулі, допоки ми очистимо весь острів від тієї наволочі.

- І я так вважаю, - мовив журналіст. - Принаймні тут йому не так загрожує негода, як у гирлі річки Вдячності.

- А якщо пірати знову з’являться сюди? - запитав Герберт.

- Що ж, синку, - відповів Пенкроф. - Не знайшовши тут “Бонадвентура”, вони шукатимуть його поблизу Гранітного палацу і,шжи нас не буде, захоплять його там. Я згоден з паном Спілетом: залишмо бот на місці. А коли повернемося з експедиції і ще не встигнемо чи не зуміємо позбутися всіх отих головорізів, тоді буде обачніше підвести бота до Гранітного палацу, поки не зникне небезпека нового нападу.

- Домовилися. Пора в дорогу, - сказав Гедеон Спілет.

Повернувшись до Гранітного палацу, Гедеон Спілет, Герберт і Пенкроф доповіли Сайресу Сміту про все, що бачили, і той цілком згодився з тим, як вони вчинили. Він навіть обіцяв Пенкрофові дослідити протоку між острівцем і островом Лінкольна, щоб визначити, чи не можна там зробити штучну гавань, спорудивши кілька загат. Таким чином “Бонадвентур” був би завжди напохваті, на очах у колоністів, а при потребі навіть під замком.

Того ж вечора колоністи надіслали Айртонові телеграму з проханням привести з собою пару кіз, бо Наб хотів їх приручити на луках плоскогір’я. Та як не дивно, Айртон не підтвердив одержання цієї телеграми. Інженер дуже здивувався. А втім, Айртона могло не бути в загоні, навіть більше - він міг уже повертатись до Гранітного палацу. Справді, адже минуло цілих два дні, як він поїхав, і колоністи вирішили, що десятого ввечері, а найпізніше - одинадцятого вранці він повернеться.