Слава ЗСУ!

Маленький загін пішов дорогою просто до порту Повітряної Кулі. Хоча відстань не перевищувала трьох з половиною миль, Гедеон Спілет і його друзі йшли добрих дві години. Зате вони оглянули дорогою всю прилеглу до шляху місцевість як з боку лісу, так і з боку Качиного болота, проте не виявили ніяких слідів утікачів; очевидно, не знаючи ні чисельності колоністів, ні того, як вони озброєні, пірати вирішили сховатися десь у віддаленій і менш доступній частині острова.

Пройшовши у порт Повітряної Кулі, надзвичайно вдоволений Пенкроф побачив, що “Бонадвентур” спокійно стоїть на приколі у вузенькій бухточці. А втім, у цьому не було нічого дивного: порт Повітряної Кулі був так прихований з усіх боків скелями, що ні з моря, ні з суші його не можна було помітити.

- Чудово! - вигукнув моряк. - Та сволота тут ще не з’являлася. Гадюки завжди шукають густу траву; ми напевне знайдемо їх у лісах Далекого Заходу!

- Наше щастя, що вони не знайшли “Бонадвентура”, - зауважив Герберт. - Вони, безумовно, втекли б на ньому, і ми втратили б змогу ще раз відвідати острів Табор.

- Справді, - відповів інженер, - нам конче треба відвезти туди записку з координатами острова Лінкольна і нового місцезнаходження Айртона на випадок прибуття по нього шотландської яхти.

- Але “Бонадвентур” на місці, пане Спілете! - відповів моряк. - І так само, як його екіпаж, за першим наказом готовий вирушити в дорогу!

- Гадаю, Пенкрофе, обстеживши острів, ми так і зробимо. До речі, можливо, коли нам пощастить розшукати нашого невідомого заступника, потреба в тій поїздці й зовсім відпаде - він напевне зможе багато чого розповісти нам і про острів Табор, і про острів Лінкольна. Не забувайте, що саме він написав записку про Айртона, і не виключено, що він знає також, коли може повернутися яхта лорда Гленарвана!

- Хай йому біс! - вигукнув Пенкроф. - Та хто ж він такий! Він знає всіх нас, а ми навіть не можемо здогадатися, хто він! Якщо він так само зазнав корабельної аварії, як ми, то чому він од нас ховається? Ми, здавалося б, чесні люди, а спілкуватися з товариством чесних людей ще нікому не видавалося ганебним! Чи з власної доброї волі він тут оселився? Чи може він покинути острів, якби йому цього захотілося? Тут він іще чи вже поїхав?..

Отак розмірковуючи, Пенкроф, Гедеон Спілет і Герберт піднялися на палубу “Бонадвентура” і стали походжати по ній туди-сюди. Раптом моряк зупинився і, схилившись над бітенгом, на який було накручено якірний канат, вигукнув:

- Оце-то так! Оце-то дива!

- Що там таке, Пенкрофе? - запитав журналіст.

- А те, що не я в’язав цього вузла!..

І Пенкроф показав на мотузку,якою до бітенга прив’язали якірний канат, щоб той не розмотався.

- Як так, не ви? - запитав Гедеон Спілет.

- Не я, клянуся, що не я! Це плаский вузол, а я звик зав’язувати подвійним морським вузлом!

- А ви не помилилися, Пенкрофе?

- Ні, не помилився, - доводив Пенкроф. - Ці вузли робиш механічно, не задумуючись, а в таких випадках руки не помиляються!

- Отже, пірати все ж таки знайшли “Бонадвентура”? - запитав Герберт.

- Не знаю, - відповів моряк, - але ручуся, що хтось піднімав якір “Бонадвентура”, а потім знову опустив його! Стривайте! А ось вам другий доказ: якірний канат травили, а обмотка, бачите, не доходить до клюза! Повторюю: хтось плавав на нашому судні!