Слава ЗСУ!

Від Наба не було жодної звістки, але це не турбувало колоністів. У Гранітному палаці.хоробрий негр перебував у безпеці і не дав би змоги піратам заскочити себе зненацька. Топ залишався у загоні для худоби - колоніста не хотіли ще раз піддавати небезпеці свого вірного помічника й ризикувати, що його наздожене піратська куля.

Хоч колоністи прагнули скоріше повернутись до Гранітного палацу, доводилося чекати далі. Інженера турбувало те, що їхні сили розколені, - він боявся, щоб цим не скористалися пірати. Відтоді, як зник Айртон і поранено Герберта, колоністів було тільки четверо проти п’яти піратів, і ця обставина гнітила хлопця, який вважав себе причиною теперішніх нещасть.

Двадцять дев’ятого листопада, коли Герберт серед дня заснув і не міг чути друзів, Сайрес Сміт, Гедеон Спілет і Пенкроф вирішили обміркувати, яких заходів належить ужити проти піратів.

- Друзі, - сказав журналіст, коли розмова зайшла про те, що всі вони відрізані від Наба й не мають змоги з ним спілкуватися, - так само, як і ви, я переконаний: вириватися в дорогу до Гранітного палацу - це підставляти себе під кулі, не маючи навіть можливості відповісти пострілом на постріл. Та чи не думаєте ви, що настав час улаштувати справжнє полювання на тих мерзотників?

- І я про це вже думав, - відповів Пенкроф. - Ми не з тих, кого злякають кулі! Як на мене, коли пан Сайрес згоден, я ладен хоч і в цю хвилину кинутися в ліс! Якого біса! Сам на сам я їм ще покажу!

- А сам проти п’ятьох? - запитав інженер.

- Нас буде двоє проти п’ятьох, - відповів журналіст. - Я міду з Пенкрофом, і ми прихопимо з собою Топа...

- Дорогий Спілете і ви, Пенкрофе, - мовив Сайрес Сміт. - Поміркуймо не гарячкуючи.

Якби каторжани жили в якомусь певному місці, якби те місце ми заздалегідь знали і варто було б тільки вирушити туди, аби їх вигнати з лігва, я згоден був би атакувати їх у лоб. Але чому ви переконані, що не вони перші побачать нас і обстріляють?

- Ет, пане Сайресе, - вигукнув Пенкроф, - не всяка куля знаходить ціль!

- Та, що поцілила в Герберта, не заблудилася, Пенкрофе! - відповів інженер. - До речі, зауважте: якщо ви удвох підете із загону, я залишуся сам-один. Чи ви ручаєтеся, що пірати, простеживши за вами, не пропустять вас у глиб лісу і за вашої відсутності не нападуть на хижку, знаючи, що тут зостався тільки один чоловік, а другий лежить поранений?

- Ваша правда, пане Сайресе, - погодився Пенкроф, у якого гнів аж клекотів у горлі. - Ваша правда! Вони на все підуть, щоб знову захопити загін для худоби; вони знають, що тут усього вдосталь! А ви сам, звісно, проти них не вистоєте! Ех, були б ми у Гранітному палаці!

- Були б ми у Гранітному палаці, - відповів інженер, - то й становище було б іншим: я не побоявся б залишити Герберта на одного з нас, а решта троє пішли б прочісувати ліси. Але поки що ми в загоні для худоби і зостанемося тут доти, аж доки зможемо всі разом вийти з нього!

Було б безглуздо заперечувати інженерові - його товариші чудово розуміли це.

- Якби хоч Айртон був із нами, - сумно сказав Гедеон Спілет. - Бідолаха! Недовго ж йому судилося пожити по-людському!

- Якщо тільки він помер!.. - досить дивним тоном відповів Пенкроф.