Слава ЗСУ!

РОЗДІЛ XII

Дослідження Зміїного півострова. - Табір біля гирла Водоспадної річки. - За шістсот кроків від загону для худоби. - Гедеон Спілет і Пенкроф ідуть у розвідку. - Їхнє повернення. - Усі вперед! - Відчинені двері. - Світло у вікні. - Зійшов ясний місяць.

Четвертий день, 18 лютого, колоністи присвятили дослідженню узбережжя від Зміїного мису до Водоспадної річки. Вони обнишпорили всі закутки лісу, що простягся смугою завширшки від трьох до чотирьох миль між берегами півострова. Велетенські дерева з буйним листям свідчили про дивовижну родючість ґрунту - напевне, там земля була найродючіша на всьому острові. Здавалося, сюди, в помірну смугу, природа перенесла куточок недоторканих тропічних лісів Америки або Центральної Африки. Густота і пишність рослинності наводили на думку, що вологий ґрунт зігрівається ізсередини підземним вулканічним вогнем, який дає рослинам додаткове тепло, невластиве кліматові помірної смуги. Там переважали каурі та евкаліпти, до того ж і ті й ті сягали велетенських розмірів.

Та колоністи прийшли туди не милуватися чудовою рослинністю. Вони знали, що з цього погляду острів Лінкольна міг позмагатися із групою Канарських островів, які спочатку були названі Щасливими. Але тепер, на жаль, цей острів належав не тільки їм. Тепер тут блукали інші люди, розбійники, і задля порятунку острова треба було знищити заброд.

Попри уважні пошуки, колоністам не пощастило виявити слідів піратів на західному узбережжі - ніде не трапилось відбитків ніг, надломлених гілок дерев, попелу згаслого вогнища або решток покинутого табору.

- Це мене не дивує, - сказав Сайрес Сміт. - Гадаю, висадившись біля мису Знахідки після того, як розбилася їхня шлюпка, пірати кинулись через Качине болото в ліси Далекого Заходу. Йшли вони приблизно тим самим шляхом, що й ми цього разу. Ось чому нам весь час траплялися їхні сліди у лісі. Проте, дійшовши до узбережжя, пірати збагнули, що їм не знайти тут належного притулку, і, повернувши на північ, набрели на загін для худоби...

- Можливо, вони й тепер там, - зауважив Пенкроф.

- Не думаю, - відповів інженер. - Вони розуміють, що рано чи пізно ми прийдемо туди. Для них загін для худоби служить щонайбільше харчовим складом, а не постійним помешканням.

- Я цілком згоден із Сайресом, - сказав журналіст. - Як на мене, пірати знайшли собі пристановище десь на схилах гори Франкліна.

- У такому разі я пропоную негайно йти до загону! - вигукнув Пенкроф. - Треба якнайшвидше покінчити з ними, ми й так змарнували казна-скільки часу!

- Ні, друже, - заперечив інженер. - Ви забуваєте: для нас дуже важливо з’ясувати, чи немає в лісах Далекого Заходу якогось житла. Ми поставили собі подвійне завдання, Пенкрофе: з одного боку, покарати злочинців, а з другого - принести данину вдячності нашому таємничому заступникові.

- Слушно, пане Сайресе, - відповів моряк. - Але я чомусь переконаний, що ми не знайдемо загадкового джентльмена доти, аж доки він сам того захоче!

Пенкроф, по суті, висловив думку решти супутників. Пристановище незнайомця було напевне не менш таємниче, ніж він сам!

Надвечір віз зупинився аж біля гирла Водоспадної річки. Колоністи отаборилися, як і завжди, й вирішили чергувати вночі позмінно. Герберт, якому свіже повітря щогодини повертало здоров’я, знову став міцним засмаглим юнаком. Йому пішли тільки на користь океанські вітри і .цілющий лісовий дух. Тепер він уже не сидів на возі, а йшов попереду каравану.