Слава ЗСУ!

Журналіст не хотів такого повороту подій. Він вважав за доцільніше почекати, доки зберуться всі колрністи, а потім разом спробувати пробратися до загону. У всякому разі, ясно було, що до частоколу можна проникнути непомітно і що його ніхто не охороняє. З’ясувавши це, розвідники вирішили повернутись до друзів і обміркувати з ними, як бути далі.

Напевне, Пенкрофа переконали журналістові міркування, бо він, не сперечаючись, погодився повернутись до воза.

Через кілька хвилин інженер уже знав, як стоять справи.

- Гадаю, -сказав він, подумавши, -піратів зараз немає в загоні.

- Ми про все довідаємось, - відповів Пенкроф, - як тільки переліземо через огорожу.

- Що ж, до загону, друзі! -зважився інженер.

- Воза залишимо в лісі? - запитав Наб.

- Ні, - відповів інженер. - Це наш обозний фургон для військового спорядження й провіанту. А як треба буде, віз послужить для нас і прикриттям.

- Тоді в дорогу! - сказав Гедеон Спілет.

Він виїхав з лісу і тихо покотився до загону для худоби. Навколо стояла така сама непроглядна темрява, як і тієї хвилини, коли Пенкроф із журналістом повзли по галявині. Густа трава приглушувала обережну ходу людей і онагрів.

Колоністи були готові будь-якої миті відкрити вогонь. За наказом Пенкрофа Юп ішов позаду загону. Наб вів Топа на повідку, щоб той не забіг наперед.

Загін дійшов до узлісся. Галявина зоставалась безлюдною. Не вагаючись, колоністи проскочили її і прокралися до огорожі. Небезпечну зону вони перетнули за одну-дві хвилини. Наб залишився з онаграми, а четверо колоністів на чолі з Сайресом Смітом тихо підійшли до воріт, аби подивитися, чим вони забарикадовані зсередини...

І тут з’ясувалося, що одна стулка воріт відчинена!

- Отак, а ви що казали? - запитав інженер, повернувшись до моряка й Гедеона Спілета.

Ті приголомшено перезирнулися.

- Хай мене грім поб’є, - пробурчав Пенкроф. - Ворота щойно були зачинені!

Колоністи, охоплені нерішучістю, зупинилися. Невже каторжани були всередині загону, коли Пенкроф і журналіст підповзли до воріт? Це здавалося незаперечним, бо хто інший міг відчинити ворота, якщо не вони? В загоні ще бандити чи вже десь пішли?

Усі ці питання миттю промайнули в головах колоністів, але відповіді на них не було.

Тієї хвилини Герберт, пройшовши кілька кроків у двір, раптом позадкувавші схопив за руку Сайреса Сміта.

- Що там? - швидко запитав інженер.

- Світло!

- У хатині?

- Так!

Всі п’ятеро пройшли в двір і справді побачили за шибкою у вікні слабкий вогник.

Сайрес Сміт миттю обрав рішення.

- Нам страшенно пощастило, - сказав він товаришам. - Ми захопимо піратів зненацька!

Колоністи проникли в двір, тримаючи напоготові рушниці. Воза вони залишили за огорожею під охороною Юпа і Топа, прив’язавши обох до’ нього.

Сайрес Сміт, Пенкроф і Гедеон Спілет - з одного боку, а Герберт і Наб - із другого безшумно прокралися під огорожею. Навколо було темно й безлюдно.