Слава ЗСУ!

Від цього дня пошуки таємничого заступника стали єдиною турботою жителів острова Лінкольна.

Вони прагнули будь-що знайти ключа до розгаданім таємниці, дізнатися ім’я людини, яка мала справді незбагненну, надприродну могутність.

За хвилину колоністи пішли до хатини, і їхнє піклування швидко повернуло Айртонові душевні і тілесні сили.

Наб і Пенкроф перенесли трупи піратів до лісу, чимдалі від загону для худоби, і закопали їх глибоко в землю.

Потім Айртонові розповіли про все, що сталося, поки він був у піратському полоні. Він тоді довідався і про Гербертове поранення, і про всі випробування, які випали на долю колоністів, котрі вже не сподівалися побачити його серед живих, бо мали всі підстави боятися, що каторжани давно безжально його вбили.

- А тепер, - сказав під кінець Сайрес Сміт, - ми мусимо нарешті виконати свій обов’язок. Півсправи зроблено. Проте якщо нам уже нема чого боятися піратів і ми знову стали господарями на острові, то це не наша заслуга.

- Гаразд! - відповів Гедеон Спілет. - Обшукаймо весь лабіринт відрогів гори Франкліна! Обшукаймо кожну тріщину в ґрунті, кожну печеру! О, я гадаю, жоден журналіст не мав іще нагоди розплутувати таку захоплюючу, незвичайну загадку!

- І ми не вернемося до Гранітного палацу, доки не знайдемо свого заступника? - запитав Герберт.

- Авжеж! - відповів інженер. -: Ми зробимо для цього все, що в людських силах!.. Але повторюю: нам пощастить знайти його лише у тому разі, якщо він сам того захоче!

- То ми залишимося у загоні для худоби? - запитав Пенкроф.

- Так, у загоні для худоби, - відповів Сайрес Сміт. - Провіанту тут доволі, і крім того ми перебуваємо якраз у центрі місцевості, де мусимо провести пошуки. До того ж звідси будь-коли можна поїхати возом до Гранітного палацу.

- Слушно, - сказав моряк. - Тільки дозвольте нагадати вам...

- Що саме?

- Що ми відклали до літа нашу морську подорож, а літо вже настало.

- Яку ще морську подорож? - запитав Гедеон Спілет.

- На острів Табор! - відповів Пенкроф. - Ви хіба забули? Ми ж повинні залишити там записку, що Айртон й ми самі перебуваємо на острові Лінкольна, і вказати в ній координати острова на випадок, якщо прийде шотландська яхта! Аби тільки не спізнитися...

- Але на чому ви, Пенкрофе, збираєтесь пливти туди? - запитав Айртон.

- Як на чому? На “Бонадвентур”

- На “Бонадвентурі”? - вигукнув Айртон. - Його давно немає!

- Мого “Бонадвентура” вже немає?! - закричав Пенкроф, схопившися на ноги.

- На жаль, немає, - відповів Айртон. - Тиждень тому пірати знайшли його в порту Повітряної Кулі, вийшли в море і...

- І що?.. - завмираючи від хвилювання, перепитав Пенкроф.

- Боба Гарвея з ними не було, вести судно вони не вміли... От і напоролися на рифи... Ваш бот розбився вщент!

- Негідники! Мерзотники! Падлюки! - кричав моряк.

- Пенкрофе, - сказав Герберт, узявши моряка за.руку, -ми збудуємо судно, більше і краще, ніж попереднє. Тим паче, що тепер у нас є всі залізні частини й оснастка з піратського брига.

- А ви знаєте, - сумно мовив Пенкроф, - що треба не менш як п’ять-шість місяців, щоб збудувати бот тоннажністю тридцять-сорок тонн?