Слава ЗСУ!

Після його слів виникла невелика пауза, і капітан Немо повторив:

- То що ж ви думаєте про мене, панове?

Сайрес Сміт простяг капітанові руку і у відповідь на його запитання поважно сказав:

- Капітане, ваша вина лише в тому, що ви вірили, ніби можна відродити минуле, і боролися проти необхідності проти прогресу. Такі міркування хибні; одних вона можуть захоплювати, в інших - викликають обурення; людським розумом їх можна збагнути, а суддя їм - лише Бог. Якщо хтось прагне добра, але помиляється, вибираючи шлях, проти нього можуть боротися, проте його не можуть не поважати. Ваші помилки належать до тих, які не виключають захоплення; і вам немає чого боятися суду історії. Вона любить героїчні шаленства, хоча й засуджує їхні наслідки.

Капітан Немо важко зітхнув і, піднісши руку до неба, тихо сказав:

- Добре я робив чи ні?

На що Сайрес Сміт відповів:

- Про всі великі діяння хай судить Бог, адже все йде від нього! Капітане Немо, чесні люди, що стоять перед вами, люди, яким ви стільки допомогли, завжди будуть оплакувати вас.

Герберт підійшов до капітана Немо, став навколішки і, піднісши до губів капітанову руку, поцілував її. З очей умирущого скотилася сльоза.

- Хай тебе береже Господь, дитино моя!.. - прошепотів він.

РОЗДІЛ XVII

Передсмертні година капітана Немо. - Остання воля вмирущого. - Подарунок новим друзям. - Труна капітана Немо. - Кілька порад колоністам. - Останні хвилини. - У морських глибинах.

Настав ранок. Жоден промінчик денного світла не проникав у глибокий грот. Високий приплив цілком закрив прохід до печери з боку моря. Але штучне світло, що виривалося довгими пучками проміння зі скляних фар, не згасало, і водна гладінь так само виблискувала навколо плавучого апарата.

Капітана Немо опанувала глибока втома, і він одкинувся на подушки дивана. Нічого було й думати про те, щоб перенести його до Гранітного палацу, - вія висловив бажання залишитися на Hayтілусі серед безцінних скарбів, яких не купити і за мільйони, й чекати там недалекої смерті.

Капітан Немо, мабуть, знепритомнів, і, поки він лежав нерухомо, Сайрес Сміт і Гедеон Спілет уважно оглянули його. Було очевидно, що життя капітана Немо згасає. Сила покидала колись могутнє тіло, яке стало тепер лише крихкою оболонкою невидимої душі, що ось-ось мала залишити земний світ. Усе його життя зосередилося тепер у серці і в голові.

Інженер і журналіст тихо радилися. Чи можна було якось полегшити стан умирущого? Чи можна було якщо не врятувати йому життя, то хоча б продовжити на кілька днів?

Сам капітан Немо доводив, що ніяких ліків від його хвороби немає, і без страху чекав смерті.

- Ми нічим не можемо допомогти йому, - сказав Гедеон Сшлет.

- Але від чого він помирає? - запитав Пенкроф.

- Згасли сили, - відповів журналіст.

- Може, вони з’явилися б, якби його перенести на свіже повітря й сонце? - не поступався моряк.

- Ні Пенкрофе, це не поможе, - відповів інженер. - Та й сам капітан Немо ні за що не погодиться розлучитися зі своїм судном. Він тридцять років прожив на “Hayтілусі” й хоче померти на ньому.