Слава ЗСУ!

Та хоч як поспішали друзі добудувати судно, вони не могли нехтувати інші важливі справи в різних куточках острова.

Перш за все конче треба було відвідати загін для худоби, де були зачинені стада кіз і муфлонів, аби поновити там запас фуражу. Було вирішено, що наступного дня, 7 січня, з самого ранку туди вирушить Айртон. Як правило, з роботою в загоні міг упоратись один чоловік, і Пенкроф та інші колоністи були дуже здивовані, почувши, що інженер сказав Айртонові:

- Завтра я поїду до загону для худоби разом з вами, Айртоне.

- Отакої, пане Сайресе! - вигукнув Пенкроф. - У нас дорогий кожен день, і якщо й ви поїдете, завтра ми позбудемось чотирьох рук замість двох!

- Ми повернемося післязавтра вранці, - відповів інженер. - Я повинен поїхати до загону!.. Я хочу зблизька побачити, що там із виверженням вулкана.

- Виверження! Виверження!.. - невдоволено пробурчав Пенкроф. - Ніби на світі нема нічого важливішого за виверження! Чхати я хотів на всі ті виверження!..

Але Сайрес Сміт, не зважаючи на морякове бурчання, все ж таки вирішив їхати. Герберт залюбки також пристав би до інженера, проте, аби не завдавати прикрощів Пенкрофу, і не заїкнувся про своє бажання.

Наступного дня на світанку Сайрес Сміт і Айртон сіли у воза, запряженого двома онаграми, і клусом поїхали до загону.

Над лісом клубочилися важкі чорні хмари, що виривалися із кратера вулкана. Низько зависнувши над землею, вони складалися не тільки з диму, а й з найдрібнішого вулканічного попелу й пилу. Вулканічний попіл такий легкий, що іноді висить у атмосфері місяцями. Наприклад, в Ісландії після виверження вулкана в 1783 році майже рік у повітрі тримався пил, крізь який ледве пробивалося сонячне проміння.

Проте найчастіше оті попелясті хмари досить швидко осідають на землю, й так було і в цьому випадку. Не встигли Сайрес Сміт і Айртон під’їхати до загону для худоби, як землю несподівано встелила сірувата пелена. Дерева, трави - все вкрилося грубим рівним шаром сірої пудри. На щастя, в цей час повіяв твнічно-східний вітер і відніс вулканічні хмари в море.

- Яке давне явище, пане Сміт! - сказав Айртон.

- Точніше, грізне явище, - відповів інженер, - ця пуццолана, ця порошковидна пемза, одне слово, весь цей мінеральний пил свідчить про те, що вулканічні процеси відбуваються не близько від поверхні землі, а в її глибинах.

- І ми нічим не можемо зарадити?

- Нічим. Ми можемо лише спостерігати за підготовкою до виверження. А тим часом, Айртоне, попорайтесь у загоні для худоби, а я піднімусь до витоків Червоного струмка і подивлюся, що там робиться на південному схилі гори. Потім...

- Що сотім, пане Сміт?

- Потім ми разом сходимо в печеру Даккара... Мені треба подивитися... Коротше, я прийду по вас через дві години.

Айртон пішов у двір загону для худоби і, чекаючи, поки повернеться Сайрес Сміт, став годувати дуже неспокійних муфлонів і кіз, мабуть, стривожених першими ознаками виверження вулкана.

Тим часом інженер швидко піднявся до гребеня східного відрогу гори Франкліна, обігнув Червоний струмок і дійшов до того місця, де під час першої експедиції колоністи виявили сірчане джерело.

Як усе змінилося відтоді! Замість одного струменя диму, що виходив із-під ґрунту, він налічив тринадцять, і били вони з такою силою, ніби їх виштовхував потужний поршень. Не було сумиіву, що в цьому місці земна кора зазнавала страшного внутрішнього тиску. Повітря було насичене сірчистим газом, воднем і вуглекислотою, змішаними з водяною парою.