знайди книгу для душі...
- Чи ба! Надвечір буде вогонь! Аякже, дождемося! Хіба грім ударить та розпалить вогнище! - бурмотів Пенкроф.
Усі троє пішли проти течії берегом річки; дійшовши до її коліна, моряк зупинився і сказав супутникам:
- З чого почнемо? З полювання чи збирання хмизу?
- З полювання, - відповів Герберт. - Он Топ уже натрапив на слід.
- Гаразд, почнемо з полювання, а потім повернемося сюди по хмиз.
Виламавши з молодих сосонок три кийки, Герберт, Наб і Пенкроф рушили слідом за Топом, що біг у високій траві.
Цього разу мисливці не пішли берегом річки, а заглибилися в гущавину лісу. Навколо здіймалися хвойні дерева, переважно сосни. Подекуди ліс рідшав, і серед нього височіло по кілька могутніх сосон, які своїми розмірами, здавалося, свідчили, що земля ця лежить у вищих широтах, ніж гадав інженер. Подекуди траплялися встелені хмизом і буреломом галявини з купами давнього сухостою - справжні невичерпні склади палива, та за ними чагарник знову здіймався густою, майже непрохідною стіною.
Іти у цій гущавині дерев без жодної стежки непросто, До того ж там легко було заблукати. Отож моряк час від часу заламував на деревах гілки, які мали служити віхами, що легко впадали б в очі. Але, можливо, він припустився помилки, не пішовши понад берегом, як ішов з Гербертом минулого разу, бо, йдучи цілу годину, вони не зустріли ніякої дичини. Топ, бігаючи під низько навислими гілками, лише полохав птахів, котрі й близько не підпускали до себе жодного з озброєних кийками мисливців. Десь зникли навіть куруку, і стало очевидним, що моряк муситиме повернутися у болотисту частину лісу, де він так вдало вполював тетеруків.
- Ех, Пенкрофе, Пенкрофе, - глузливо кинув Наб, - і оце вся дичина, яку ви обіцяли моєму хазяїнові? Щоб її смажити, нам не треба великого вогнища!
- Потерпіть, Набе! - відповів моряк. - Без дичини ми Не повернемось! Коли нам чогось і бракуватиме, то не дичини!
- Ви не вірите панові Сміту?
- Чому ж, вірю.
- Але не вірите, що він добуде для нас вогонь?
- І в це повірю, коли він палахкотітиме в пічці.
- Якщо сказав мій хазяїн, - палахкотітиме!
- Побачимо!
Сонце ще не досягло зеніту. Експедиція могла тривати далі, й тут їм трапилася щаслива знахідка: Герберт помітив дерево з їстівними плодами. То була кедрова сосна, що росте в помірній смузі Америки та Європи й дає чудові дуже корисні горішки. Горішки виявилися цілком стиглими, Герберт сказав про це супутникам, і ті залюбки полузали їх.
- Еге ж, - сказав Пенкроф, - водорості замість хліба, сирі молюски замість м’яса й кедрові шишки на десерт, - оце й уся їжа для тих, хто не має жодного сірника в кишені!
- Не треба скаржитися, - зауважив Герберт.
- А я не скаржуся, хлопче! - відповів Пенкроф. - Тільки повторюю: без м’яса цим добром не наїсися!
- А в Топа власна думка!.. - крикнув Наб, кинувшись у хащі, де, гавкаючи, зник собака.
До його гавкоту домішувалося дивне хрюкання.
Моряк і Герберт подалися за Набом. Якщо там виявилась дичина, то тут не до суперечок, як її засмажити, - треба її ловити!