Слава ЗСУ!

Того дня - тоді як із відра лив дощ - мешканці Гранітного палацу саме зібралися в Урочистій залі, коли хлопчик вигукнув:

- Гляньте, пане Сайресе! Зернятко пшениці!

І показав приятелям зернинку, єдине зернятко, що через дірочку в кишені потрапило в підкладку куртки.

А сталося це через Гербертову звичку годувати в Річ-монді горлиць, які подарував йому моряк.

- Зернятко пшениці? - жваво перепитав інженер.

- Так, пане Сайресе, але тільки одне-єдине!

- Ну, синку, - сміючись вигукнув Пенкроф, - ти нас ощасливив! Слово честі, ощасливив! Та що ж ми можемо зробити з однієї зернини?

- Напечемо хліба, - відповів Сайрес Сміт.

- Авжеж, хліба, тістечок, тортів!.. - глузливо підхопив моряк. - Розкажіть іще що-небудь! Поки ми діждемося хліба з однієї зернини - всі посивіємо!

Не надаючи жодного значення своїй знахідці, Герберт Уже ладен був викинути знайдене зернятко, але Сайрес Сміт узяв його, пильно оглянув, переконався, що воно не пошкоджене.і, дивлячись морякові в очі, спокійно запитав: Чи знаєте ви, Пенкрофе, скільки колосків пшениці виростає з однієї зернини?

- Один, гадаю, - відповів моряк, здивований таким запитанням.

- Помиляєтеся, Пенкрофе, - десять! А знаєте, скільки зернин в одному колоску?

- Їй-Богу, ні?

- У середньому - вісімдесят, - пояснив Сайрес Сміт. - І якщо ми посадимо цю зернинку, на перший урожай ми матимемо вісімсот зернин, на другий - шістсот сорок тисяч, на третій - п’ятсот дванадцять мільйонів, а на четвертий - понад чотириста мільярдів зерен. Ось така пропорція.

Коли Смітові товариші почули його слова, в них відібрало мову.

Названі цифри всіх приголомшили. Проте Сайресові розрахунки були правильні.

- Саме так, друзі мої, - повів далі інженер. - Плідна природа родить зерно саме в такій прогресії. А втім, чого варте розмноження пшениці, одна зернина якої за першого врожаю дає вісімсот зерен, якщо порівняти його з маком, - у одній його коробочці визріває тридцять дві тисячі мачинок, або з тютюном, одне стебло якого дає триста шістдесят тисяч насінин? Якби не існувало різних перешкод для їхнього розмноження, за кілька років ці рослини заполонили б цілий світ.

Та інженер не закінчив іще свого невеликого допиту моряка.

- А тепер, Пенкроф, - правив він своєї, - чи знаєте ви, скільки потрібно буассо12, аби в них помістилося чотириста мільярдів зернин?

- Ні, не знаю, - відповів моряк. - Знаю тільки, що я бовдур.

- Так-от, Пенкрофе, потрібно понад три мільйони буассо, кожен з яких уміщував би сто тридцять тисяч зерен.

- Тримільйонні.. - приголомшено скрикнув Пенкроф.

- Три мільйони.

- За чотири роки?

-Так, за чотири роки, - відповів Сайрес Сміт. - Або й за два, якщо на цих широтах, як я сподіваюся, збирати щороку по два врожаї.

Тут на його слова Пенкроф, за звичкою, міг відповісти лише гучним вигуком “слава!”.

- Отож, Герберте, - додав Сайрес Сміт, - твоя знахідка надзвичайно важлива. За наших умов, друзі, нам може знадобитися все, буквально все! Дуже вас прошу не забувати цього.