Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Таємниця Боскомської долини

— Сподіваюсь, нам пощастить відвести від нього підозри, міс Тернер,— сказав Шерлок Холмс.— Можете покластися на мене, я зроблю все, що в моїх силах.

— А ви читали показання свідків? Прийшли до якихось висновків? Чи не бачите ви якогось виходу, якихось помилок у веденні слідства? Чи самі ви вірите, що він невинний?

— Я гадаю, що це дуже можливо.

— Я ж казала! — вигукнула вона, підносячи голову й з викликом дивлячись на Лестрейда.— Чуєте! Містер Холмс дає мені надію.

Лестрейд знизав плечима.

— Боюсь, мій колега трохи поквапився з висновками,— зауважив він.

— Але ж містер Холмс має рацію. О, я впевнена, він має рацію! Джеймс не вбивав. А щодо його сварки з батьком, то я знаю напевно: він тому нічого не схотів розповісти про неї коронеру, що я теж причетна до тієї сварки.

— Яким чином? — спитав Холмс.

— Зараз не час що-небудь приховувати. Джеймс із батьком багато сперечалися через мене. Містер Маккарті дуже хотів, щоб ми побрались. А ми з Джеймсом завжди любили одне одного як брат і сестра, тільки ж він ще молодий, мало знає життя і... і... ну, він, як і слід було чекати, теж поки що не бажав робити нічого такого. Через це й траплялись сварки, я впевнена, що й остання була однією з них.

— А ваш батько? — спитав Холмс.— Чи був він схильний до такого шлюбного союзу?

— Ні, він також був проти. Ніхто, крім містера Маккарті, не хотів його.

Її свіже юне личко враз укрилось рум’янцем, коли Холмс кинув на неї своїм гострим, допитливим поглядом.

— Дякую вам за ці відомості,— сказав він.— Чи зможу я побачитися з вашим батьком, якщо завітаю до вас завтра?

— Боюсь, лікар не дозволить цього.

— Лікар?

— Так, лікар. Хіба ви не чули? Уже багато років бідний татусь нездужає, а це нещастя остаточно його підкосило. Тепер він у ліжку, і доктор Віллоуз каже, що здоров’я в нього геть зруйноване, а нерви нікуди не годяться. Містер Маккарті був тут єдиною живою людиною, яка знала тата в давні часи в штаті Вікторія в Австралії.

— Ага, у Вікторії. Це дуже важливо.

— Так, на копальнях.

— Цілком вірно, на золотих копальнях, де, наскільки я розумію, містер Тернер і збив статки.

— Авжеж, так.

— Дякую вам, міс Тернер. Ви істотно мені допомогли.

— Обов’язково повідомте мене, якщо матимете завтра якісь новини. Ви, певна річ, підете до Джеймса у в’язницю. О, якщо ви його побачите, містере Холмсе, будь ласка, скажіть йому, що я знаю: він невинний.

— Неодмінно скажу, міс Тернер.

— А тепер я повинна повернутись додому, бо тато дуже хворий і неймовірно без мене нудиться. До побачення, і нехай бог допоможе вам у всьому.

Вона вийшла з кімнати так само імпульсивно, як і ввійшла, й з вулиці до нас долинув стукіт коліс її екіпажа.

— Мені соромно за вас, Холмсе,— з гідністю мовив Лестрейд по кількахвилинній мовчанці.— Нащо ви відроджуєте надії, які повинні розвіяти? Я не з надто чутливих, але ви вчинили жорстоко.

— Здається, я бачу шлях до того, щоб виправдати Джеймса Маккарті,— сказав Холмс.— Ви маєте дозвіл на побачення з ним у в’язниці?

— Маю, але тільки для нас двох.

— Тоді я міняю своє рішення нікуди не виходити з готелю. Чи встигнемо ми з’їздити поїздом у Хірфорд, щоб побачити його ще сьогодні ввечері?

— Звичайно, встигнемо.

— В такому разі їдьмо. Вотсоне, боюсь, вам буде дуже нудно, але години за дві я повернусь.

Я провів їх до станції, поблукав вулицями містечка, а тоді повернувся в готель, де ліг на диван і спробував зацікавити себе бульварним романом. Проте сюжет цього твору порівняно з незбагненною таємницею, над якою ми морочилися, виявився нікчемним і беззмістовним, думки мої мимоволі мандрували від описуваних у книжці подій до похмурої дійсності, і, пожбуривши кінець кінцем ту книжку через усю кімнату, я поринув у роздуми про події дня. Якщо розповідь цього нещасного молодика абсолютно правдива, то яка чортівня, яке несподіване й незвичайне лихо скоїлось там протягом того часу, коли він залишив батька, й хвилиною, коли, стривожений криком, бігом повернувся на узлісся? То мало бути щось неймовірно жахливе. Що ж то було? Чи не міг би характер пошкоджень підказати чогось моїй медичній інтуїції? Я подзвонив і попросив принести останній номер місцевої щотижневої газети з дослівним звітом про розслідування справи. В показаннях хірурга стверджувалось, що задня третина лівої тім’яної кістки й ліва половина потиличної кістки розтрощені сильним ударом, завданим якимсь тупим предметом. Я намацав це місце на своїй власній голові. Ясно, так ударити можна тільки ззаду. Ця обставина деякою мірою свідчила на користь звинуваченого, бо під час сварки, це бачили, він стояв обличчям до батька. А проте цьому не можна було надавати надто великого значення, тому що старий міг відвернутись, а потім його вдарили. Все ж, мабуть, варто звернути на це увагу Холмса. Потім оте дивне згадування умираючим пацюка. Що воно могло означати? Навряд чи це марення. Людина, яка вмирає від раптового удару, як правило, не марить. Ні, це більше скидається на спробу пояснити, як він зустрів свою смерть. Але як це зрозуміти? Я довго сушив собі голову, намагаючись придумати хоч якесь вірогідне пояснення цього. Та ще загадкова пригода з отим сірим одягом, що його бачив молодий Маккарті. Якщо він каже правду, то вбивця, очевидно, щось загубив, коли тікав, найімовірніше пальто, але в нього вистачило нахабства повернутись і взяти його за спиною в сина в ту хвилину, коли той стояв навколішки біля батька на відстані дюжини кроків. Яке сплетіння таємничого й неймовірного в усій цій справі! Мене не дивувала думка Лестрейда, всупереч їй я безмежно вірив у проникливість Холмса і, поки кожний свіжий факт зміцнював, здавалось, його переконаність у невинності молодого Маккарті, не втрачав надії.

Попередня
-= 5 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!