Слава ЗСУ!

Шерлок Холмс повернувся пізно. Він приїхав сам, бо Лестрейд залишився в місті.

— Барометр не падає,— мовив він, сідаючи.— Нам дуже важливо дістатись на місце пригоди до того, як піде дощ. З другого боку, людина повинна бути якнайсвіжішою і якнайкмітливішою для такої складної роботи, а я стомився від довгих переїздів і не хочу зараз нічого робити. Я бачився з молодим Маккарті.

— І що вам стало від нього відомо?

— Нічого нового.

— Він щось прояснив?

— Ні. Якийсь час я був схильний думати, що він знає, хто все це зробив, і вигороджує його чи її, але тепер переконаний, що для нього це така ж загадка, як і для всіх інших. Юнак він не дуже бистрий на розум, але гарненький і, на мій погляд, незіпсований.

— Він зовсім позбавлений смаку,— зауважив я,— якщо справді не хоче одружитися з такою чарівною молодою леді, як ця міс Тернер.

— О, за цим криється вельми неприємна історія. Цей хлопець безтямно, шалено в неї закоханий, але два роки тому, коли був ще дуже зелений і по суті зовсім не знав міс Тернер, бо вона вчилась у пансіоні й п’ять років не приїжджала додому, цей дурень попався в пазурі одній офіціантці з якогось брістольського бару й зареєстрував з нею шлюб. Ніхто про це не знає, але ви можете собі уявити, які нестерпні були молодому Маккарті докори щодо його небажання зробити те, що було для нього найбажанішим у світі й водночас абсолютно неможливим. Тому він у розпачі й скинув руками, коли батько під час їхньої останньої зустрічі завдавав йому тортур, вимагаючи зробити пропозицію міс Тернер. З другого боку, він не мав засобів до існування, а батько, який був, на загальну думку, дуже суворою людиною, вигнав би його геть з дому, якби дізнався про правду. Останні три дні молодик провів у Брістолі зі своєю дружиною-офіціанткою, і батько не знав, де він. Запам’ятайте цю обставину. Вона має неабияке значення. Та коли б не нещастя, не було б і щастя, бо офіціантка, дізнавшись з газет, що на її чоловіка впала тяжка підозра і що його швидше за все повісять, зразу ж вирішила розірвати з ним усі стосунки й написала йому листа, що вже має іншого чоловіка з Бермудської верфі, отже їх ніщо більше не зв’язує. Думаю, ця звістка була молодому Маккарті винагородою за все, що йому довелось пережити.

— Але якщо він не винен, то хто ж убивця?

— Ах! Хто? Мені хотілось би особливо привернути вашу увагу до двох обставин. Перша — біля ковбані вбитий повинен був з кимось зустрітися, і ця людина не могла бути його сином, бо молодик кудись поїхав, і батько навіть не знав, коли той повернеться. Друга — вбитий кричав «кууї», ще не знаючи про повернення сина. Ось від цих фактів і залежить уся справа. А тепер поговорімо краще про книжку Джорджа Мередіта, якщо ваша ласка, а різні другорядні справи відкладемо на завтра.

Як Холмс і передрікав, дощу не було, ранок видався ясний і безхмарний. О дев’ятій годині за нами в екіпажі заїхав Лестрейд, і ми вирушили на ферму Хазерлі й до Боскомської ковбані.

— Сьогодні надійшли серйозні новини,— сказав Лестрейд.— Подейкують, ніби містер Тернер з маєтку так занедужав, що ось-ось помре.

— Мабуть, він дуже старий? — спитав Холмс.

— Близько шістдесяти, але здоров’я він розгубив у колоніях, до того ж останнім часом його обсіли хвороби. А це нещастя дуже погано на ньому позначилось. Він був давнім другом Маккарті і, можу додати, його великим благодійником, бо, як я дізнався, звільнив його від орендної плати за ферму Хазерлі.

— Справді? Це цікаво,— мовив Холмс.

— Ще б пак! Він допомагав старому Маккарті сотні разів. Усі тут говорять про доброту містера Тернера, з якою він ставився до покійного.

— Он як? А чи не здається вам трохи незвичайним, що цей Маккарті, чоловік, як з’ясувалось, небагатий і всім зобов’язаний Тернеру, веде розмови про одруження свого сина з Тернеровою дочкою, майбутньою спадкоємницею маєтку, в такому самовпевненому тоні, ніби все залежить тільки від того, чи буде зроблено їй пропозицію, а все інше додасться? Це тим більш дивно, бо сам Тернер був проти такої ідеї. Його дочка розповідала нам про це. Хіба ви не робите з цього яких-небудь висновків, користуючись методом дедукції?

— Доводилось нам мати справу і з дедукцією, і з умовиводами,— сказав Лестрейд, підморгуючи мені.— Тлумачити факти, Холмсе, завжди досить важко, особливо якщо ганятися за теоріями й давати волю уяві.

— Ваша правда,— стримано відповів Холмс,— вам справді важко тлумачити факти.

— Хоч би як там було,— трохи запально вів далі Лестрейд,— а проте я міцно тримаюсь за основний факт, а вам просто не вдається ухопитись за нього.