Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Таємниця Боскомської долини

— І це означає...

— Це означає одне: Маккарті-старший загинув від руки Маккарті-молодшого, і всі теорії на спростування цього факту — пустопорожня балаканина, мінливе місячне світло.

— Ну, при місячному світлі все ж таки видніше, ніж у густому тумані,— відказав, сміючись, Холмс.— Я, мабуть, не помиляюсь — ліворуч ферма Хазерлі.

— Так, це вона.

Це був просторий, комфортабельний двоповерховий будинок з шиферним дахом і великими жовтими плямами лишайника на сірих стінах. Проте опущені жалюзі на вікнах і димарі, над якими не курилось, надавали йому похмурого вигляду, неначе на ньому все ще важким тягарем лежало жахіття злочину. Ми подзвонили, вийшла покоївка й на прохання Холмса показала нам черевики, що були на ногах її хазяїна, коли його вбили, а також взуття молодого Маккарті, хоч і не ту пару, в якій він ходив того дня. Ретельно помірявши кожний черевик у семи чи восьми різних напрямках, Холмс зажадав, щоб нас провели на подвір’я, звідки ми всі пішли звивистою стежкою до Боскомської ковбані.

Шерлока Холмса наче підміняли, коли він завзято йшов по сліду, а сьогодні був саме такий випадок. Люди, яким він був відомий тільки як врівноважений мислитель і логік з Бейкер-стріт, зараз не впізнали б його. Обличчя мого друга то вкривав рум’янець, то воно хмарилось. Брови витягнулись у дві тверді чорні лінії, очі з-під них світилися сталевим блиском. Голову він нахилив уперед, плечі в нього зсутулились, губи стиснулись, на довгій мускулястій шиї випнулись вени. Його ніздрі роздувалися з чисто тваринною жадобою наздогнати здобич, усі думки такою мірою зосередились на роботі, що якесь слово чи зауваження просто не досягало його слуху, він відбувався коротким нетерплячим бурчанням. Він швидко й мовчки йшов стежкою, що бігла спочатку луками, а далі лісом до Боскомської ковбані. Як і вся долина, місцина була волога й болотиста, на стежці й обабіч неї серед невисокої трави виднілося чимало слідів. Холмс то пришвидшував ходу, то зупинявся, а одного разу повернув у луки й зробив невеличкий гак. Ми з Лестрейдом ішли слідом, сищик мав байдужий і зневажливий вигляд, а я спостерігав за своїм другом з великою цікавістю, бо беззастережно вірив, що кожну його дію спрямовано на досягнення певної мети.

Боскомська ковбаня — маленьке озеречко завширшки близько п’ятдесяти ярдів і оточене з усіх боків заростями очерету — знаходиться на межі ферми Хазерлі й приватним мисливським угіддям маєтного містера Тернера. Понад лісом, що тягнувся вздовж його найдальшого краю, видно було червоні шпилі,— вони позначали місце оселі багатого землевласника. З боку ферми Хазерлі біля ковбані росте густий ліс, і тільки вузька смужка вологої трави завширшки в двадцять кроків відділяє край цього лісу від очерету вздовж води. Лестрейд показав нам, де було знайдено тіло, та й справді, земля тут була так просочена вологою, що я зміг немов навіч побачити, куди впав старий Маккарті, коли його вдарили. А Холмсу, як я зрозумів з його напруженого обличчя й пильного погляду, треба було багато прочитати на притолоченій траві. Він кидався на всі боки немов мисливський пес, що йде по сліду, а потім звернувся до нашого супутника.

— Нащо ви залазили в ковбаню? — спитав він.

— Шукав у воді граблями. Припускав, що там може бути якась зброя або інші речові докази. Але як ви здогадались...

— Хху! Мені ж ніколи! Ви накульгуєте на ліву ногу, скрізь її сліди. Їх навіть кріт побачить, а там, в очереті, вони зникають. О, як було б просто, якби я потрапив сюди раніше цього стада буйволів, що стоптало геть усе. А ось тут побували ті, хто прийшов із сторожем, вони знищили всі сліди на шість чи сім футів навколо вбитого. Але ось три окремі сліди, залишені одними й тими самими ногами,— Холмс дістав лупу і, розстеливши свій водонепроникний плащ, ліг на землю, щоб краще бачити, й говорив, звертаючись швидше до себе, ніж до нас.— Ось сліди молодого Маккарті. Двічі він тут пройшов, а один раз пробіг, бо підошви відбилися чітко, а сліди підборів майже непомітні. Це підтверджує його розповідь. Він побіг, коли побачив, що його батько лежить на землі. Отут сліди старого Маккарті, він походжав туди й назад. А це що? О, це слід рушничного приклада — син стояв і слухав. А це? Ха-ха! Що ми тут маємо? Хтось ішов навшпиньки! Навшпиньки! Квадратні, якісь незвичайні черевики! Прийшли, пішли, знов повернулись — звичайно, взяти пальто. Звідки ж вони прийшли? — Холмс кидався в різні боки, то гублячи слід, то знаходячи його знов, аж поки ми не опинились край лісу в тіні великої берези, найбільшого дерева в тому місці. Холмс виявив ці сліди й біля берези, знову ліг на землю й задоволено скрикнув. Він лежав довго, перегортав листя й сухе галуззя, збирав у конверт якусь, так мені здалося, пилюку й вивчив у лупу не тільки землю, а навіть кору на цій березі, скільки міг дістати. На моховинні лежав камінь з нерівними краями, він також ретельно оглянув його і взяв з собою. Потім пройшов стежкою через ліс аж до великої дороги, де всі сліди губились.

Попередня
-= 7 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!