Слава ЗСУ!

Цзаро був занадто красномовний для неї. Дані не мала відповіді — лише болісно-гидке відчуття десь у животі.

— Рабство — не те саме, що дощ, — вимовила вона уперто. — Я на собі знаю, що таке дощ, і не гірше знаю, що таке бути проданою в неволю. Це зовсім не те саме. Ніхто з людей не хоче, щоб ним володіли як майном.

Цзаро мляво знизав плечима.

— Так сталося, що коли я зійшов з корабля у вашому чудовому місті, то натрапив на березі річки на людину, що колись гостювала в моєму обійсті. Раніше то був купець — гендляр рідкісними прянощами та добірними винами. Нині я побачив його голим до пояса, зчервонілим та облупленим під палючим сонцем. Він копав якусь яму.

— Не яму, а рівчак — щоб привести воду з річки до ланів. Ми хочемо посадити квасолю. Бобовим полям треба воду.

— Як люб’язно з боку мого старого приятеля — допомогти копати той рівчак. І як на нього не схоже. Чи можливо, що ніхто не питав його згоди у цій справі? Та ні, неможливо. Ви ж не маєте рабів у Меєрині.

Дані зашарілася.

— Вашому приятелеві платять харчами та притулком. А статки його я повернути не можу. Меєринові більше потрібна квасоля, ніж рідкісні прянощі, а квасолі потрібна вода.

— То ви й моїх танцюристів приставили б копати рівчаки? Люба царице, коли мій приятель побачив мене, то впав на коліна і благав купити його та вивезти назад до Карфу як раба.

Дані здалося, наче Цзаро щосили загилив їй ляпаса.

— То купіть його!

— Якщо буде на те ваша згода. Його згоду я вже маю. — Цзаро поклав руку на Даніне передпліччя. — Є такі істини, які можна почути лише від справжніх друзів. Я допоміг вам, коли ви з’явилися у Карфі як принижена просителька, і перетнув довгі версти буремних морей, щоб допомогти вам знову. Чи є місце, де ми б могли побалакати щиро та відверто?

Дані відчувала тепло його пальців. «У Карфі він теж був теплий та лагідний, — пригадала вона, — поки не прийшов день, коли він більше не побачив з мене зиску.» І рішуче підвелася на ноги.

— Ходімо, — поманила вона, і Цзаро пішов слідом крізь ряди стовпів до широких мармурових сходів, що вели до її особистих покоїв на вершині піраміди.

— О найпрекрасніша з жінок, — мовив Цзаро, коли вони почали підніматися, — позаду нас я чую кроки. За нами хтось іде.

— Авжеж вас не лякає мій старий лицар? Пан Барістан присягнувся берегти мої таємниці.

Дані вивела гостя на терасу, що височіла над містом. У чорному небі понад Меєрином плив повний місяць.

— Прогуляймося? — Дані ковзнула рукою під лікоть Цзаро. В повітрі висіли густі пахощі нічних квітів. — Ви казали про допомогу. Торгуйте зі мною. Меєрин має на продаж сіль, вино…

— Гіскарське вино? — скривив кислу мармизу Цзаро. — Карфові досить тієї солі, що ми видобуваємо з моря. Натомість я б охоче купив стільки оливок, скільки ви забажаєте продати. І оливкової олії теж.

— Їх я не маю зовсім. Невільникарі спалили усі оливкові гаї.

Оливи росли вздовж берегів Невільницької затоки вже багато століть, і все ж меєринці не завагалися піднести смолоскипи до стародавніх гаїв, коли до міста наблизилося Даніне військо. Тепер там простягалися лише випалені чорні пустки.

— Ми знову саджаємо дерева, та мине ще кілька років, доки гаї почнуть давати перші плоди, і років тридцять, доки ті гаї справді можна буде назвати плодючими. Що скажете про мідь?

— Гарненький метал, але примхливий та зрадливий, як жінка. Ось золото, воно… щире. Карф радо дасть вам золота… у обмін на рабів.

— Меєрин — вільне місто вільних людей.

— Бідне місто, що колись було заможним. Голодне місто, що колись було вгодоване. Криваве місто, що колись було мирне та квітуче.

Його звинувачення боляче вжалили її. Надто багато в них містилося правди.

— Меєерин знову стане заможним, ситим і мирним, але лишиться вільним. Хочете рабів — ідіть до дотракійців.

— Дотракійці поневолюють, гіскарці навчають невільників. Щоб досягти Карфу, коневладці повинні гнати бранців червоною пустелею. Багато сотень, якщо не тисяч, загине дорогою… і безліч коней теж. Саме тому жоден хал не братиме на себе гріха. І ще одне: Карф не хоче бачити, як попід його мурами нишпорить голодний до здобичі халазар. Нюхати сморід отих коней і їхніх вершників… перепрошую, халісі, не хотів вас образити.

— Кінь смердить, але то чесний сморід, який нічого не ховає. Цього не скажеш про деяких вельможних панів та купецьких магнатів.

Цзаро не зважив на відвертий докір.

— Даянерис, хочу бути з вами відвертим, як личить другові. Ви не зробите Меєрин заможним, ситим і мирним. Ви знищите його, як знищили Астапор. Вам відомо, що коло Рогів Хаззату відбулася битва? Цар-Різник утік назад до свого палацу, а по п’ятах у нього мчали його нові Неблазні.