Слава ЗСУ!

— Ясновельможний пане князю, — мовив Давос, — я підношу молитви за те, щоб ані вашому синові, ані жодній людині в Білій Гавані не завдали шкоди.

— І знову брехня! — верескнула пані Леона зі свого ослона.

Давос завважив за краще не звертати на неї уваги.

— Коли Робб Старк підняв зброю проти байстрюка Джофрі, хибно званого Баратеоном, Біла Гавань рушила разом із ним на війну. Князь Старк загинув, але війна на тім не скінчилася.

— Робб Старк був мій зверхній володар за правом від діда-прадіда, — відповів князь Виман. — А хто мені цей Станіс? Навіщо він нас чіпає? Раніше він ніколи не давав собі клопоту подорожувати на північ, скільки я пригадую. А тут раптом з’явився, наче побитий собака, з шапкою в руці благаючи про милостиню.

— Він з’явився урятувати державу і царину людей! — заперечив Давос. — Захистити ваші ж землі від залізняків та дичаків!

Поруч із княжим престолом пан Марлон Мандерлі презирливо пирхнув.

— Біла Гавань не бачила дичаків уже кілька століть, а залізняки зроду не чіпали це узбережжя. Може, князь Станіс пообіцяє нам ще й захист від чугайстрів з драконами?

Двором Водяника пробіг сміх, але пані Леона коло ніг князя Вимана заходилася схлипувати.

— Залізняки з островів, дичаки з-за Стіни… а тепер ще й свавільний князь із розбійниками, бунтівниками та химородниками. — Вона тицьнула пальцем на Давоса. — О так, ми чули про вашу червону відьму! Вона хоче відвернути нас від Седмиці та змусити схилитися перед вогняним гемоном!

Давос не плекав любові до червоної жриці, але і докір пані Леони не міг лишити без відповіді.

— Пані Мелісандра є жрицею червоного бога. Королева Селиса сприйняла її віру, а з нею і багато інших. Але ще більше прихильників його милості вклоняються Седмиці, як раніше. Серед них і я сам.

Він подумки помолився, щоб ніхто не спитав його про долю септу на Дракон-Камені або божегаю в Штормоламі. «А якщо спитають, то муситиму відповісти. Станіс не дозволив би мені брехати.»

— Білу Гавань береже Седмиця! — оголосила пані Леона. — Ми не боїмося вашої червоної королеви та її бога. Хай надсилає чари та пристріт — молитви побожних людей захистять нас від зла!

— Саме так, — мовив князь Виман і попестив пані Леону по плечі. — Князю Давосе, якщо ви й справді князь… я знаю, чого ваш самозваний король хоче від мене — заліза, срібла та зігнутих колін! — Він посунувся, щоб зіпертися на лікоть. — Перед тим, як загинути, князь Тайвин пообіцяв Білій Гавані повне пробачення за нашу підтримку Молодого Вовка. Мого сина мали повернути до мене негайно, щойно я сплачу викуп у три тисячі драконів і доведу свою вірність понад усякі сумніви. Руз Болтон, поставлений нашим Оборонцем Півночі, вимагає од мене відмови від прав на землі та замки князя Роголіса, проте присягається, що мої власні маєтності лишаться недоторканими. Вальдер Фрей, його тесть, пропонує одну зі своїх доньок мені за дружину, а також чоловіків донькам мого сина, що стоять позаду мене. Ці умови здаються мені щедрими і вельми годящими, щоб розпочати чесний і тривалий мир. Ви ж хочете, щоб я їх відкинув. Тож я питаю вас, Цибульний Лицарю: що пропонує мені князь Станіс за мою вірність та підтримку?

«Війну, розпач і вереск людей у вогні» — трохи не відповів Давос, але вголос мовив:

— Надію виконати свій обов’язок.

Саме так Виманові Мандерлі сказав би сам Станіс. «Правиця має говорити голосом короля.»

Князь Виман знову важко розплився у кріслі.

— Обов’язок… зрозуміло.

— Біла Гавань не досить сильна, щоб вистояти на самоті. Його милість король потрібен вам так само, як ви йому. Разом ви зумієте розбити спільних ворогів.

— Ясний пане, — подав голос пан Марлон з-під своєї багато оздобленої сріблястої лицарії, — чи не дозволите поставити князеві Давосу кілька запитань?

— Прошу, пане брате, — відповів князь Виман і прикрив очі повіками.

Пан Марлон обернувся до Давоса.

— Скільки північних князів оголосили себе прихильниками Станіса? Скажіть нам.

— Арнольф Карстарк присягнувся стати на бік його милості.

— Арнольф не є господарем у маєтностях Карстарків, лише каштеляном. Які замки, прошу пана, утримує у своїх руках князь Станіс?

— Його милість обрав собі за стіл Ніч-Кром. На півдні йому належать Штормолам та Дракон-Камінь.

Маестер Теомор прочистив горло.

— Це тимчасово. Штормолам і Дракон-Камінь мають невеликі залоги і скоро впадуть. Ніч-Кром є страхолюдною руїною, де блукають тіні мертвих.

Пан Марлон правив далі.

— Скільки вояків Станіс може виставити у поле? Скажіть нам! Скільки з ним лицарів? Скільки лучників, охочої кінноти, важких щитників та списників?