Слава ЗСУ!

— Я жирний, тому багато людей думає, що слабкий та дурний. Можливо, Тайвин Ланістер теж так думав. Я надіслав йому в відповідь крука про те, що зігну коліна і відчиню браму лише тоді, коли мені повернуть сина, але не раніше. Тайвин помер, не встигнувши вирішити справу остаточно. По його смерті припхалися Фреї з кістками Вендела… щоб укласти мир і скріпити його шлюбом, казали вони, але я не збирався віддавати їм те, чого вони вимагали, поки не матиму Виліса вдома живим і неушкодженим, а вони не збиралися віддавати мені Виліса, поки я не доведу своєї вірності. Ваше прибуття дарувало мені спосіб це зробити. Саме тому я так негідно зустрів вас при Дворі Водяника, і саме тому над Тюленячою брамою тепер гниють голова і руки.

— Ви піддавали себе великій небезпеці, мосьпане князю, — мовив Давос. — Якби Фреї розгадали ваш задум…

— Мені ніщо не загрожувало. Якби хтось із Фреїв заповзявся видертися на браму і ближче роздивитися людину з цибулею в роті, я б звинуватив своїх в’язничних наглядачів у помилці та піддобрився до Фреїв вашою справжньою особою.

Давосові спиною побігли дрижаки.

— Розумію.

— Сподіваюся, що розумієте. Адже ви самі маєте синів, я чув.

«Трьох, — подумав Давос, — хоча породив сімох.»

— Скоро я мушу повернутися на учту і проказати здравицю за моїх друзів Фреїв, — продовжив Мандерлі. — Вони пильнують. Удень і вночі не зводять з мене очей, винюхують найменші ознаки зради. Ви їх бачили — той нахаба пан Яред, його небіж Раегар… ниций хробак з ім’ям дракона. Позаду обох стоїть Симонд, брязкаючи грошиками. Він уже підкупив кількох моїх слуг та двох лицарів. Одна з покоївок його дружини пробралася до ліжка мого власного блазня. Якщо Станіс дивується, чому в моїх листах говориться так мало, то це лише тому, що я й власному маестрові не смію довіряти. Теомор має світлу голову і кам’яне серце. Ви чули його в моїх палатах. Маестри мають відкласти стару вірність, коли вдягають ланцюга, та я не можу забути, що Теомор уродився Ланістером із Ланіспорту, віддаленим родичем Ланістерам з Кастерлі-на-Скелі. Мене оточують вороги і облудні друзі, князю Давосе. Заполонили моє місто, наче таргани… і навіть уночі я відчуваю, як вони повзають по мені.

Пальці товстуна стиснулися в кулак, усі його підборіддя затремтіли.

— Мій син Вендел прийшов у Близнюки як гість. Він скуштував хліба та солі князя Вальдера, повісив меча на стіну, щоб бенкетувати з друзями. А вони його замордували. Так, замордували! Я це кажу, і хай Фреї удавляться своїми казками. Я п’ю з Яредом, жартую з Симондом, обіцяю Раегарові руку моєї коханої онуки… але не думайте, що я забув. Північ усе пам’ятає, князю Давосе. Північ пам’ятає, і блазенську виставу майже скінчено. Мій син повернувся.

Щось у голосі князя Вимана пронизало Давоса холодком аж до кісток.

— Якщо ви хочете правосуду, мосьпане, шукайте його в короля Станіса. Справедливішої людини нема на білому світі.

Втрутився Робет Гловер:

— Вірність робить вашій вельможності честь, але Станіс лишається вашим королем, не нашим.

— Ваш власний король мертвий, — нагадав їм Давос. — Замордований на Червоному Весіллі разом із сином князя Вимана.

— Молодий Вовк мертвий, — погодився Мандерлі, — але відважний юнак не був єдиним сином князя Едарда. Робете, приведи хлопця.

— Негайно, мосьпане, — відповів Гловер і вислизнув у двері.

«Хлопця?» Невже можливо, щоб хтось із братів Робба Старка пережив плюндрування Зимосічі? Невже Мандерлі ховає у себе в замку спадкоємця дому Старк? «Але знайденого чи вдаваного?» Мабуть, північ повстане і за того, і за іншого… лише Станіс Баратеон нізащо не укладе союзу з самозванцем.

Проте хлопець, котрого Робет Гловер ввів до дверей, Старком не був — і не мав надії ним прикинутися. Він був старший за вбитих братів Молодого Вовка — на вигляд років чотирнадцяти чи п’ятнадцяти, а очима ще старший. Під купою темно-брунатного волосся обличчя його здавалося диким і хижим завдяки широкій пащі, гострому носу та вузькому підборіддю.

— Хто ти такий? — запитав Давос.

Хлопець зиркнув на Робета Гловера.

— Він німий, але ми вчимо його літер. Вчиться він швидко. — Гловер витяг кинджала з-за паса і віддав хлопцеві. — Напиши своє ім’я для князя Лукомора.

У кімнаті не було жодного клаптика пергамену, тому малий вирізьбив літери на дерев’яному сволокові. «В… Е… К… С.» Дві останні він врізав особливо глибоко, а коли скінчив, підкинув кинджала у повітря, спіймав і витріщився захоплено на справу своїх рук.

— Векс походить із залізного роду. Він служив Теонові Грейджою зброєносцем. І був у Зимосічі. — Гловер сів. — Що знає князь Станіс про події у Зимосічі?