Слава ЗСУ!

Від гіркоти у його словах Дані охопив розпач — такий, що вона мимохіть подумала, чи не може сивочолий пентосець бути одним із її трьох зрадників. «Та ні, годі тобі — він просто старий, що побивається за домівкою в чужій землі.»

— Але ж бодай щось ми можемо зробити!

— Можемо. Я вже казав. Що є в тих кораблях? Линви, смола, полотно. Кохорська сосна, тика з Софоріосу, старий дуб з Пана Великого Норвосу, ялина, ясен і тис. Дерево, ваша милосте. А дерево горить. Якщо дракони…

— Не хочу більше чути про моїх драконів. Ідіть собі. Помоліться пентоським богам, щоб наслали згубний шторм на моїх ворогів.

— Мореплавці не моляться про шторм, ваша милосте.

— Я вже стомилася слухати, чого ви не вмієте чи не хочете робити. Ідіть.

Пан Барістан залишився.

— Наразі маємо непогані запаси, — нагадав він, — до того ж ваша милість наказали посадити квасолю, виноград і пшеницю. Ваші дотракійці зігнали невільникарів з пагорбів і збили кайдани з їхніх рабів. Там тепер теж засівають лани і скоро повезуть урожай на меєринські базари. А ще ви матимете дружбу лазарян.

«Її для мене звоював Дааріо. Хай скільки вона коштує в наші важкі часи.»

— Ягнятників. Якби ж ягнята мали гострі зуби…

— Це б навчило вовків остороги.

Дані посміхнулася і запитала:

— Як там ся мають ваші сирітки, добрий пане?

Старий лицар усміхнувся у відповідь.

— Добре, ваша милосте. Дякую, що спитали. — Хлопчики були його гордістю та втіхою. — Четверо чи п’ятеро мають хист, що в змозі привести їх до лицарства. Можливо, навіть десяток.

— Якби ж мати хоч одного, зате такого, як ви. — Колись настане день, і їй знадобиться кожен лицар. — Ваші хлопчики покажуть кінний герць? Мені б сподобалося.

Візерис розповідав їй про турніри, які бачив у Семицарстві. Але сама Дані ще ніколи не бачила кінного двобою списами.

— Вони не готові до герцю, ваша милосте. А коли будуть готові, то матимуть за честь показати свою вправність.

— Сподіваюся, той день вже недалеко.

Дані хотіла поцілувати свого доброго лицаря у щоку, але тут у високих дверях з’явилася Місандея.

— Так, Місандеє?

— На ласку вашої милості чекає Скахаз мо’Кандак.

— Хай увійде.

Голомозого супроводжували двоє з його Мідних Звірів. Один мав на собі личину сокола, інший — щось на кшталт шакала. З-під міді виднілися тільки очі.

— Ваша преосяйносте! Минулого вечора мої люди бачили, як Гіздахр зо’Лорак входив до піраміди Цхак. А пішов звідти лише пізньої ночі.

— Скільки пірамід він відвідав? — запитала Дані.

— Одинадцять.

— А скільки часу минуло від останнього убивства?

— Двадцять і шість днів.

У очах Голомозого кипіла лють. Це він придумав приставити Мідних Звірів стежити за її нареченим і доповідати про кожен його крок.

— Отже, Гіздахр наразі дотримується слова.

— Але як?! Нехай Сини Гарпії склали ножі… але чому й навіщо? Бо ясновельможний Гіздахр ласкаво їх попрохав? Кажу вам — він один із них. Саме тому вони йому коряться. Можливо, він сам і є Гарпія!

— Якщо Гарпія існує.

Скахаз був переконаний, що десь у Меєрині Сини Гарпії мають верховного ватажка вельможного роду — такого собі таємного полководця при війську тіней. Дані його віри не поділяла. Мідні Звірі захопили кількадесят Синів Гарпії. Ті, які пережили полон, були суворо допитані й назвали імена — як на її смак, забагато. Втішно було думати, що всі смерті спричинив один могутній ворог, котрого можна упіймати і скарати. Але Дані підозрювала, що правда зовсім інакша. «Ім’я моїм ворогам — легіон.»

— Гіздахр зо’Лорак уміє переконувати і має багато друзів. А ще він дуже заможний. Можливо, купив нам мир за золото чи переконав інших вельмож, що його шлюб — усім на користь.

— Якщо він сам не Гарпія, то може знати того, хто нею є. Правду дізнатися легко. Дайте мені дозвіл допитати Гіздахра, і я принесу вам зізнання.

— Ні! — заперечила Дані. — Таким зізнанням я не довіряю. Ви принесли їх забагато, і всі марні.

— Ваша преосяйносте…

— Кажу вам, ні!

Невдоволено скривлена мармиза Голомозого була ще бридкіша, ніж зазвичай.

— Це помилка. Великий Хазяїн Гіздахр має намір пошити вашу превисокість у дурні. Невже ви хочете пригріти змію у власному ліжку?

«Я хочу пригріти в своєму ліжку Дааріо. Але відіслала його заради тебе і твоїх людей.»

— Можете далі пильнувати Гіздахра зо’Лорака, але ні в якому разі не завдавати йому шкоди. Це зрозуміло?

— Я не глухий, препишносте. Слухаю і корюся наказові. — З одного рукава Скахаз видобув сувій пергамену. — Вашій превисокості варто на це подивитися. Список усіх меєринських кораблів, що беруть участь у облозі, разом із капітанами. Всі належать до Великих Хазяїв.