Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Танок з драконами

Скоро північани на «ведмежих лапах» почали переганяти решту війська. Спершу вони подолали лицарів у головній валці, потім пана Годрі Парина та його передній загін. Тим часом вози та гарби обозу відставали дедалі більше; вояки позаднього загону мусили повертатися і підганяти їх, щоб не втрачали кроку.

На п’ятий день снігопаду обоз перетнув хвилясте поле заметів, що сягали пояса і ховали скрижанілий ставок. Коли невидимий оку лід хруснув під колесами, трійко погоничів та чотири вози проковтнула морозна вода. З ними загинуло ще двоє, що намагалися врятувати бідолах — серед них і Гарвуд Зруб. Його лицарі витягли свого пана, не давши потонути, але вуста його посиніли, шкіра побіліла, наче молоко, і хай як слуги намагалися його зігріти, геть ніщо не допомогло. Князь жахливо трусився кілька годин, хоча з нього зрізали вогкий одяг, загорнули у теплі хутра і посадили до вогню. Вночі він заснув гарячковим сном, а на ранок не прокинувся.

Саме тієї ночі Аша вперше почула бурмотіння королевиних людей про жертву — підношення червоному богові, щоб він скінчив цей нестерпний сніговій.

— Боги півночі напустили на нас це жахіття, — твердив пан Корліс Шеляг.

— Облудні боги! — заперечував пан Годрі Велетнева Смерть.

— Ра-Гльор з нами! — вигукнув пан Клейтон Саж.

— А Мелісандра — ні, — стиха проказав Юстин Масей.

Король не сказав нічого, але все чув — цього Аша була певна. Він сидів за високим столом, ледве скуштувавши цибульну юшку, що вистигала в мисці, видивлявся у полум’я найближчої свічки своїми глибоко схованими очима і не зважав на порожні теревені. Його заступник, високий стрункий лицар на ім’я Річард Горп, сказав слово замість короля.

— Хурделиця скоро вщухне, — запевнив він.

Та насправді буревій зі снігопадом лише посилився. Вітер різав гірше за батіг людолова. Аша гадала, що спізнала на Пайку, що таке холод, коли з моря прилітали страшні верескливі вітри. Але то було ніщо порівняно з холодом Півночі. «Ця холоднеча зводить людей з глузду.»

Навіть коли військом пролетів наказ ставати табором, зігрітися виявилося не такою простою справою. Намети були вогкі, важкі, ставилися погано, ще гірше напиналися і раптово падали, якщо згори накопичувалося забагато снігу. Королівське військо повзло серцем найбільшого пралісу в усьому Семицарстві, та ледве могло знайти сухого дерева для багать. На кожному спочинку запалювали чимраз менше вогнів, а ті, що горіли, давали більше диму, ніж тепла. Не маючи змоги зварити гарячого, вояки їли обіди й вечері холодними, коли не сирими.

Навіть ніч-ватра меншала і слабшала, наганяючи розпач на королевиних людей.

— Господи Світла, вбережи нас від зла! — молилися вони, очолювані могутнім голосом пана Годрі Велетнева Смерть. — Покажи нам Твоє ясне сонце, вгамуй вітри і розтопи сніги. Дай нам досягти Твоїх ворогів і знищити їх з лиця землі. Ніч темна і повна жахіть, але Твоя є сила, і слава, і світло. Наповни нас вогнем Твоїм, о Ра-Гльоре!

Згодом, коли пан Корліс Шеляг знічев’я запитав, чи не траплялося колись цілому війську замерзнути на смерть у снігову хуртовину, вовки у відповідь зареготали.

— Та це ще не зима! — оголосив Великий Цеберник Вуль. — На верховинах є прислів’я: осінь ласкаво цілує, зима нещадно ґвалтує. Оце зараз — це поцілунок осені.

«Крийте боги спізнати справжню зиму» — подумала Аша. Як королівська здобич, вона поки що уникла найгіршого. Інші голодували, а її годували. Інші тремтіли, а вона сиділа зігріта. Інші пробиралися снігами верхи на втомлених конях, а вона їхала у гнізді з хутра на гарбі, де від снігу її затуляв дах цупкого полотна. Та й ланцюги майже не заважали.

Найгірше випадало коням і воякам з простолюду. Два зброєносці зі штормового краю зарізали щитника у сварці, кому сидіти ближче до вогню. Наступного вечора кілька лучників у відчайдушних пошуках тепла примудрилися підпалити власний намет — зате хоч трохи зігріли сусідів. Лицарські коні почали здихати від холоду та втоми.

— Що таке лицар без коня? — жартували вояки. — Сніговик з мечем!

Кожного здохлого коня негайно патрали і білували на м’ясо. Але запаси харчів однак швидко танули.

Горострук, Кут, Лисорук, інші південські пани закликали короля отаборитися, доки не минеться хуртовина. Та Станіс нічого не хотів чути. Так само не послухав він і королевиних людей, коли ті прийшли з закликом принести жертву їхньому голодному червоному богові.

Про це Аші переповів Юстин Масей — не такий ревний вірянин, як решта.

— Жертва доведе, що наша віра палає чистим вогнем, пане королю! — переконував Клейтон Саж.

Годрі Велетнева Смерть додав:

Попередня
-= 291 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Admin 11.02.2020

рекламу шарлатанів, гомеопатів та подібної наволочі, видаляємо


Додати коментар