Слава ЗСУ!

Резнак мо’Резнак вклонився і засяяв приязню.

— Ваша превисокість вражає нас кожного нового дня. Чи не чекання весілля дарує вам таку осяйну вроду? О моя препишна царице!…

Дані зітхнула.

— Кличте першого прохача.

Двір не збирався вже так давно, що накопичена купа справ грозилася потопити собою нещасну володарку. У палаті тіснився щільний натовп людей, тут і там спалахували сварки про першість. Та все ж першою за правом виявилася Галацца Галаре, яка виступила наперед з гордовито здійнятою головою, хоч і ховаючи обличчя за мерехтливим зеленим серпанком.

— Чи не краще нам з вашою преосяйністю переговорити наодинці?

— Якби ж я мала час, — м’яко та ввічливо заперечила Дані. — Але завтра в мене весілля.

Остання її зустріч з Зеленою Грацією лишила по собі не найкращі спогади.

— То чого ви бажаєте від мене?

— Я хотіла остерегти вас щодо одного сердюцького полковника.

«Вона сміє казати таке просто посеред двору?! — спалахнула Дані прихованим гнівом. — О так, мужності їй не бракує, та якщо вона гадає, що я вдруге слухатиму її докори… то гірше помилитися не могла.»

— Зрада Бурого Бена Бросквина вразила і обурила нас усіх, — відповіла Дані, — але ваші остороги спізнилися. Тепер вам напевне час до храму — молитися в тиші та спокої.

Зелена Грація вклонилася.

— Я молитимуся і за вас.

«Новий ляпас просто у обличчя» — подумала Дані, починаючи буряковіти.

Решта справ була проста й нудна, добре їй знайома. Цариця сиділа на подушках, слухала і вимахувала ногою з нетерплячки. Опівдні Джихікі принесла таріль смокв та нарізаної шинки. Тим часом прохачам не було видно кінця. І на кожних двох, що залишали палату з посмішками на вустах, один ішов з червоними очима і щось гнівно бурмотів.

Вже надвечір з’явився Дааріо Нахаріс зі своїми новими «Буревісниками» — вестеросцями, що перебігли до нього з «Вітрогонів». Дані мимоволі задивилася на них, пускаючи повз вуха нескінченне бурмотіння нового прохача. «Це мої піддані. Я їхня законна королева.» Загін був вельми строкатий, але чого ще чекати від сердюків? Наймолодший був хіба що на рік старший за Дані; найстарший бачив не менше як шістдесят власних іменин. Дехто мав на собі ознаки заможності: персні та золоті гривні, шовкові сорочки, набиті срібними нютами паси з мечами. «Здобич.» Одяг майже на всіх був простого крою, латаний та поношений.

Коли Дааріо вивів їх наперед, Дані одразу помітила, що одна з прибульців — жінка, висока, білява, вбрана у кольчужну броню. «Мальованою Меріс» назвав її полковник. Видовисько з неї справді було мальовниче, хоч і не для кожного ока. Шести стоп на зріст, без вух, з вирваними ніздрями, глибокими рубцями на обох щоках і найхолоднішими очима, які бачила цариця за все життя. Щодо решти…

Гуго Голобрід був худорлявий та похмурий, довгоногий і довгопикий, вбраний у дорогий, але вицвілий та зношений одяг. Тенетник був міцний м’язистий коротун; на голові, грудях та плечах він мав наколотих павуків. Червонопикий Орсон Камінець назвався лицарем, а за ним і стрункий, довготелесий Люципер Цибань. Гіл Гайовий витріщався нахабними очима, навіть коли ставав на коліно. Дик Солома мав блакитні, наче польові квітки, очі, біляво-воскове волосся і бентежну посмішку. Джак Рудько ховав обличчя у кущавій яскраво-рудій бороді, а що він казав, ніхто не розумів.

— Він собі у першій своїй битві пів-язика відкусив, — пояснив Голобрід.

Дорнійці виглядали інакше і здавалися зовсім іншими.

— З ласки вашої милості, — мовив Дааріо, — оце в нас Зеленокишка, Герольд і Жабик.

Зеленокишка був дебелий здоровань, лисий, наче камінь-лобак; товстелезними дужими ручиськами він міг би позмагатися і з Могутнім Бельвасом. Герольд був стрункий та високий юнак з вигорілими на сонці смугами у волоссі та сміхотливими блакитно-зеленими очима. «Ставлю власні гроші, ця посмішка скорила чимало дівочих сердець.» На собі він мав кирею м’якої брунатної вовни, підшиту піщаним шовком — недешеве, шляхетське вбрання.

Жабик, зброєносець, був із трьох наймолодшим і найменш показним — похмуро-поважний, міцний, невисокий парубок, кароокий і брунатний волоссям. Обличчя він мав кутасте, з високим чолом, важкою щелепою і широким носом. Стерня на щоках та підборідді робила його схожим на хлопчика, що намагається виростити собі першу бороду. Дані геть не розуміла, за віщо його могли прозвати Жабиком. «Чи не вміє він, часом, стрибати далі за інших?»

— Підведіться, — мовила вона. — Дааріо каже: ви прибули з Дорну. На дорнійців при моєму дворі завжди чекає щира приязнь. Сонцеспис лишився вірним моєму батькові, коли Узурпатор забрав у нього престол. Напевне, ви перестріли чимало небезпек, перш ніж дісталися мого міста.