Слава ЗСУ!

Невільники-жеглярі з «Селаесорі Кворан» продавалися поодинці, за ціною від п’яти до дев’яти сотень срібних монет. Навчені та досвідчені мореплавці були коштовним товаром. Жоден і пальцем не ворухнув на свій захист, коли невільникарі увірвалися на скалічений корабель — на них попереду чекала усього лише звична переміна господаря. Помічники на кораблі були вільні люди, але вдовиця-бережниця виписала кожному присяжний лист зі згодою виплатити за них викуп саме на такий прикрий випадок. Троє вцілілих «вогняних пальців» ще не були продані, але вони належали до дому Господа Світла, їх мав викупити котрийсь із червоних храмів. Їхніми присяжними листами були язики полум’я на обличчях.

Але Тиріон та Копка жодної запоруки такого штибу за себе не мали.

— Чотири і п’ятдесят! — пролунав голос.

— Чотири і вісімдесят!

— П’ять сотень!

Одні голоси вигукували ціни високовалірійською, інші — мішаним суржиком Гісу. Кілька покупців давали про себе знати здійманням пальця, обертом зап’ястка чи помахом мальованого віяла.

— Добре хоч нас тримають разом, — прошепотіла Копка.

Работорговець пронизливо стрілив у них поглядом.

— Мовчати!

Тиріон міцно стиснув Копці плече. Пасма волосся, блякло-білявого та чорного, липли йому до лоба, лахміття сорочки — до спини, почасти на піт, а почасти на висохлу кров. Він, звісно, не дозволив собі дурощів битися з невільникарями, як Джораг Мормонт, але покарання однак не уникнув — йому батогів здобув його невгамовний язик.

— Вісім сотень!

— І п’ятдесят.

— І ще один.

«Ми вже не дешевші від жегляра» — майнула в Тиріона думка. А чи не ганялися покупці за свинею Купкою, що приносила купи грошей? «Добряче навчену свиню важко знайти.» Авжеж тут давали ціну не за пуд живої ваги.

Після дев’яти сотень срібних монет торгівля сповільнилася, а на дев’яти сотнях і п’ятдесяти одній (від старої) спинилася. Але розпорядник мав нюх і вхопив настрій юрби; хіба міг він не дати такому поважному товариству скуштувати карликової майстерності? На поміст вивели Хрума і Купку. Та без сідел і вуздок сидіти на них було справою химерною. Щойно свиня посунула вперед, Тиріон зіслизнув з її спини і гепнувся на власну, викликавши тим ревище сміху серед покупців.

— Тисяча! — оголосив неймовірно жирний черевань.

— І один! — не вгавала стара.

Копчині вуста застигли у викривленій жахом подобі посмішки. «Добре навчені розважати, кажеш.» Її батькові належало багато за що відповісти у тому крихітному пеклі, яке боги мали наготувати карликам.

— Тисяча і двісті! — додав кит у жовтому.

Невільник при боці подав йому напій. «Ручуся, що лимонний.» Погляд його очей, застиглий на помості, чомусь бентежив Тиріона.

— Тисяча і триста.

— І один! — Знову стара.

«Казав мені батечко, що Ланістер вартий удесятеро проти пересічного хлопака.»

На тисячі й шести сотнях торгівля знову сповільнилася, тож невільникар запросив покупців ближче роздивитися його дрібний товар.

— Самичка зовсім молоденька, — присягався він. — Спаруйте їх, і матимете добрячі гроші за вилупків!

— Та він половини носа не має! — пожалілася стара, коли поглянула ближче. Її зморшкуватий ніс аж скривився з огиди. Плоть стара мала білу, наче в хробака, загорнуту в темно-ліловий токар, і загалом скидалася на запліснявілу чорносливину. — Ще й очі різні на колір! Нещаслива прикмета.

— Пані ще не бачили моє найбільше багатство.

На випадок, якщо стара не зрозуміла, про що йдеться, Тиріон ухопив себе за передок штанів. Пані засичала з люті, а Тиріон отримав по спині батогом і впав на коліна, потерпаючи од пекучого болю. Смак крові наповнив рота; карлик вишкірився і сплюнув.

— Дві тисячі! — закликав новий голос позаду лав.

«Навіщо б це сердюкові знадобився карлик?» Тиріон зіп’явся на ноги подивитися. Новий покупець був немолодий вже чолов’яга, проте високий, ставний та дужий, мав брунатну, наче вичинену шкіру і коротко підстрижену, присолену сивиною бороду. З-під вицвілої світло-бурякової киреї визирав довгий меч та оберемок ножів.

— Дві тисячі і п’ятсот, — мовив цього разу жіночий голос.

Дівчина була невисока на зріст, кремезна та повногруда, вбрана у візерунчасті обладунки. На панцирі чорної криці, викуваному за обрисами тіла, було змальовано золотом гарпію, що злітала, теліпаючи ланцюгами у пазурях. Двійко вояків-невільників підняли дівчину на щиті на висоту плечей.

— Три тисячі!

Брунатний чолов’яга пропхався крізь натовп; його приятелі-сердюки розштовхували покупців, щоб розчистити йому шлях. «О так. Ходи до мене.» Тиріон умів мати справу з сердюками. Він ані на мить не подумав, що потрібен чолов’язі викидати коники на бенкетах. «Цей мене знає. Хоче відвезти назад на Вестерос і там продати моїй сестрі.» Карлик потер вуста, щоб сховати посмішку. Серсея та Семицарство лежали за півсвіту; чимало води спливе, поки туди дістанешся. «Я навернув до себе Брона. Дайте мені хоч отакусіньку зачіпку — наверну і цього.»