Слава ЗСУ!

— Не кожен! — заперечила Джихікі. — Белакво помре!

— Помре один, чи помре інший, — мовила Дані. — А той, хто виживе, помре іншим разом. Все це одна велика помилка.

— Могутній Бельвас з’їв забагато коників. — Широке брунатне обличчя Бельваса пополотніло. — Могутньому Бельвасу треба молока.

Гіздахр на євнуха навіть не зважив.

— Препишносте, люд Меєрину зібрався святкувати наше поєднання у шлюбі. Ви чули, як вас вітала юрба. Не відкидайте так просто їхню любов!

— Вони вітали не мене, а мої довгі вуха. Ходімо з цієї забійні, пане чоловіче.

Дані чула рохкання вепра, вигуки списників, ляскання батога розпорядника.

— Ні, моя люба пані! Залиштеся ще ненадовго. На пустощі й останній двобій. Заплющте очі — ніхто й не побачить. Усі дивитимуться на Белакво та Гогора. Зараз не час…

Його обличчям пробігла темна тінь. Галас і ревище стишилися. Десять тисяч голосів замовкли. Кожна пара очей обернулася на небо. Теплий вітер майнув Дані по щоках; над биттям свого серця вона почула шум крил. Двійко списників кинулися шукати порятунку. Розпорядник завмер там, де стояв. Вепр, пирхаючи, повернувся до Барсени. Могутній Бельвас застогнав, зсунувся зі свого сідала і впав на коліна.

У височині темною тінню проти сонця з’явився дракон. Його луска була чорна, очі, роги та зуби гребеня на хребті — криваво-червоні. Завжди найбільший з трьох, у дикій пустці Дрогон виріс іще більшим. Його крила простяглися на двадцять стоп від кінчика до кінчика, чорні, мов налощений гагат. Дракон плеснув ними, розвертаючись над піском, і всім здалося, наче вдарив грім. Вепр підняв голову, рохнув… і раптом його огорнуло полум’я — чорний вихор, поцяткований червоним. Дані відчула хвилю жару за тридцять стоп від себе. Передсмертний вереск звіра скидався на людський. Дрогон сів на тушу і занурив пазурі у плоть, що спливала димом. Заповзявшись до трапези, він не став перебирати, де вепр, а де Барсена.

— О боги, — простогнав Резнак, — він її жере!

Могутній Бельвас гучно вивергав шлунок назовні.

Дивний вираз пробіг довгим блідим обличчям Гіздахра зо’Лорака: почасти страх, почасти хіть, почасти захват. Він пристрасно облизнув губи язиком. Дані побачила, як Пахли кинулися вгору сходами, підбираючи поли токарів і запинаючись на них у поспіху вибратися з ями. Інші наслідували їхній приклад. Хтось щосили ринув навтіч, розштовхуючи інших. Більшість, утім, не мала куди подітися з місць.

А один вирішив уславити себе звитягою.

То був котрийсь зі списників, надісланих відігнати вепра до загорожі. Може, він був п’яний, а може, божевільний; чи без надії кохав Барсену Чорногриву, а чи дослухався до пліток про дівчинку Хазею. Або ж простолюдець хамського роду раптом зажадав, щоб співці склали про нього думи… і кинувся уперед, наставивши вепрячу рогатину. Рудий пісок полетів у нього з-під п’ят, а з лав нагорі загриміли крики. Дрогон підняв голову; зуби його капотіли кров’ю. Звитяжець стрибнув драконові на спину і устромив залізне вістря в основу довгої лускатої шиї.

Дані та Дрогон заверещали разом, як одне. Звитяжець наліг на списа, всією вагою заганяючи вістря дедалі глибше. Дрогон вигнув спину з сичанням болю; хвіст шалено хльоснув на всі боки. Дані побачила, як голова вигинається назад на кінці довгої зміїної шиї, як розгортаються чорні крила. Драконоборець втратив рівновагу і покотився піском. Він саме намагався стати на ноги, коли зуби дракона зчепилися на його передпліччі.

— Ні! — тільки й устиг вигукнути чолов’яга перед тим, як Дрогон одірвав йому руку від плеча і викинув геть, як пес викидає задушеного щура у пацючій ямі.

— Вбийте цю істоту! — заверещав Гіздахр до решти списників. — Забийте чудовисько!

Пан Барістан міцно вхопив царицю і втримав на місці.

— Відверніться, ваша милосте.

— Пустіть!

Дані рішуче викрутилася з його обіймів. Коли вона перестрибувала через бильця своєї ложі, весь світ, здавалося, уповільнився. Приземляючись у яму, вона загубила сандалю; кинувшись бігти, на кожному кроці Дані відчувала між пальцями ніг грубий та пекучий рудий пісок. Пан Барістан все ще кликав до неї ззаду. Могутній Бельвас не припиняв блювати. Дані прискорила біг.

Списники теж бігли щодуху — хто куди. Одні поспішали до дракона з наставленими списами, інші тікали, кидаючи зброю собі під ноги. Хоробрий звитяжець судомився на піску; з пошматованого оцупка на місці плеча бризкала яскраво-червона кров. Спис лишився у Дрогоновій спині й хилитався туди-сюди, коли дракон плескав крилами. З рани здіймався дим. Коли наблизилися інші списи, дракон плюнув вогнем і потопив двох людей у чорному полум’ї. Хвіст вдарив убік, влучив у розпорядника, що підкрадався ззаду, і розірвав його навпіл. Інший нападник кілька разів тицьнув списом драконові у вічі, доки той не вхопив його щелепами і не випустив тельбухи. Меєринці верещали, лаялися, волали прокляття. Дані чула, як хтось біжить за нею, тупотячи ногами.