Слава ЗСУ!

Жеглярі з галер заперечили: більшість померла від кривавої різачки, яку гіскарці називали «блідою кобилою». І услід за капітанами «Гіскарського світанку» керманичі повторили брехню про смерть Даянерис Таргарієн.

— Ну то поцілуйте її від мене у тому пеклі, в якому знайдете, — мовив Віктаріон, послав по свою сокиру і стяв їм голови просто на місці.

Опісля він поклав під ніж і решту жеглярів з захоплених галер, лишивши тільки прикутих до весел рабів. Їм він сам розбив кайдани і сказав, що тепер вони вільні люди та мають неабияку честь веслувати у Залізному Флоті — честь, про яку мріє кожен хлопчак на Залізних островах.

— Драконова королева звільняє рабів, і я чиню так само! — оголосив капітан.

Галери він перейменував на «Тінь» та «Примару».

— Хочу, щоб вони повернулися з іншого світу і лякали юнкайців, — сказав він тієї ночі своїй смаглявці після того, як отримав од неї свою втіху.

Останнім часом вони дуже прихилилися одне до одного, і прихильність щодня зростала.

— Вдаримо на них, наче грім з неба, — мовив Віктаріон, стискаючи жінці груди.

Він спитав себе, чи не так почувався його брат Аерон, коли до того говорив Потоплий Бог. Зараз великий керманич і сам майже чув божий голос, що здіймався з глибин моря. «Ти добре послужиш мені, мій капітане, — здавалося, проказували хвилі. — Саме для цього я тебе створив.»

Але він збирався погодувати і червоного бога теж — вогняного бога Мокорро. Рука, зцілена жерцем, на вигляд була страшна та огидна — мовби спалена у печі, потріскана від ліктя до кінчиків пальців. Іноді, коли Віктаріон стискав кулака, шкіра лускала і пускала дим, але загалом рука стала дужішою, ніж була будь-коли.

— Нині зі мною двоє богів, — сказав він смаглявій жінці. — Жоден ворог не встоїть перед двома богами.

А тоді перекотив смаглявку на спину і оволодів нею ще раз.

Коли скелі Яросу з’явилися ліворуч проти носа, залізний капітан побачив, що на нього вже чекають три загублені кораблі — саме так, як обіцяв Мокорро. В нагороду Віктаріон подарував жерцеві золоту гривню.

Тепер він мав зробити вибір: наважитися зайти у протоку чи повести Залізний Флот навколо острова. Спогад про Файний острів досі скимів у пам’яті залізного керманича. Станіс Баратеон тоді напосівся з півночі та півдня на Залізний Флот, затиснений у протоці між островом та великою землею, і завдав Віктаріонові найстрашнішої в його житті поразки. Але огинати Ярос означало втратити кілька днів коштовного часу. Так, Юнкай лежав неподалік, і кораблів у протоці мало швендяти чимало, але бойових так далеко від Меєрину Віктаріон серед них не чекав.

«Як учинив би Вороняче Око?» Віктаріон трохи поміркував, потім віддав наказ своїм капітанам:

— Заходьмо до протоки!

Перш ніж Ярос зник далеко позаду, флот поповнився ще трьома кораблями. Ховрах з «Журбою» здобув жирного купецького галеаса, Манфрид Марлин на «Шуліці» — трохи меншу торговельну галеру. Їхні черева були натоптані коштовним крамом: винами, шовками, прянощами, рідкісними породами дерева і ще рідкіснішими пахощами. Але справжнім скарбом були самі кораблі. Пізніше того ж дня «Сім черепів» і «Згуба слабаків» натрапила на рибальську лайбу — невеличку, повільну, занедбану посудину, ледве варту клопоту. Віктаріон був незадоволений, що аж два його кораблі відволіклися на жалюгідних рибалок… але саме з їхніх вуст він почув про повернення чорного дракона.

— Срібна цариця зникла, — розповів йому старший на лайбі. — Полетіла геть на своєму чудовиську аж за Дотракійське море.

— Де лежить те Дотракійське море? — завимагав Віктаріон. — Я поведу через нього Залізний Флот і знайду королеву, хай де вона є!

Рибалка гучно зареготав.

— Отакої! Я б на те подивився. Дотракійське море — не з води, а з трави, йолопе!

Цього йому казати було не варто. Віктаріон ухопив рибалку за горло спаленою рукою, підняв у повітря, гепнув спиною об щоглу і стискав, доки обличчя юнкайця не стало чорніше за пальці, що врізалися йому в плоть. Якусь хвилину чолов’яга хвицяв ногами і звивався, марно силуючись вирватися з капітанового хвату.

— Ніхто не може назвати Віктаріона Грейджоя йолопом і дожити, щоб цим похвалитися.

Капітан розтулив пальці й дав безсилому тілу рибалки ляпнутися на чардак. Довгобурун Пайк і Том Прибийдуб перекинули його через облавок; Потоплий Бог отримав ще одне приношення.

— Ваш Потоплий Бог є гемоном, — згодом сказав йому чорний жрець Мокорро. — Він лише роб у службі Іншого, темного бога, чиє ім’я не можна казати.

— Стережися, ворожбите, — попередив його Віктаріон. — На цьому кораблі є побожні люди, які висмикнули б тобі язика за блюзнірство. Твій червоний бог матиме свою частку. Це я тобі обіцяю, а моє слово — залізо. Спитай будь-кого з моїх людей.