Слава ЗСУ!

— Я саме це і збираюся зробити, пане мій! Одразу після суду.

— Сердюки б’ються за гроші, — втрутився великий маестер Пицель. — Маючи вдосталь золота, ми б могли переконати «Золоту Дружину» кинути справу князя Конінгтона та його принца.

— Еге ж, маючи вдосталь, — відповів пан Гарис Звихт. — Але на жаль, шановне панство, у наших сховищах вдосталь лише щурів і тарганів. Я знову написав мирійським лихварям. Якщо вони погодяться покрити наші борги Браавосові й дати нову позику, то можливо, нам не доведеться збільшувати податки. Якщо ж ні…

— Магістрати Пентосу теж дають у борг, — сказав пан Кеван. — Спробуйте звернутися до них.

У пентоські гроші йому вірилося навіть менше, ніж у позику від мирійських лихварів, але спроба була того варта. Не знайшовши нового джерела монети і не переконавши Залізний Банк відкласти виплату боргу, намісник не матиме вибору, крім сплатити борги корони ланістерівським золотом. Нових податків пан Кеван запроваджувати не наважувався — тільки не тоді, коли Семицарством гуляли бунти і безлад. Половина панства держави вважала кожен податок свавіллям престолу і ладна була миттю втекти до найближчого узурпатора за обіцянку обрізаного шеляга.

— Якщо ж не вийде, доведеться вам їхати до Браавосу і перемовлятися з Залізним Банком власною особою.

Пан Гарис аж заскиглив.

— Невже я повинен?…

— Ви ж наш коронний підскарбій, хіба ні? — холодно перепитав його князь Рандил.

— Саме так. — Китиця білого волосся на Звихтовому підборідді обурено затремтіла. — Чи мушу я нагадувати шановному панові, що цей клопіт спричинено не моїми зусиллями? Та й не всі з нас мали змогу набити гамани багатою здобиччю з Дівоставу та Дракон-Каменя.

— Я відкидаю ваші обурливі натяки, Звихте! — сердито скинувся Мейс Тирел. — Слово честі, на Дракон-Камені не було знайдено жодної здобичі! Вояки мого сина обшукали кожен вершок того вогкого і непривітного острова — та хоч би одну монету знайшли, хоч би коштовний камінець! Не кажучи вже про омріяні поклади драконячих яєць, яких там немає і сліду.

Кеван Ланістер бачив Дракон-Камінь на власні очі, а тому сумнівався, що Лорас Тирел обшукав кожен вершок стародавньої твердині. Зрештою, спорудили її валірійці, а все, що виходило з їхніх рук, смерділо чарами. До того ж пан Лорас був молодий, схильний поспішати, ще й тяжко поранений у приступі замку. Втім, не тицяти ж Тирелові у очі фатальні помилки його улюбленого сина.

— Якби на Дракон-Камені лежав якийсь скарб, Станіс би його давно знайшов, — мовив пан Кеван. — Чи не рушити нам далі, шановне панство? Пригадайте, що попереду в нас суд над двома королевами за державну зраду. Моя небога повідомила, що обрала суд двобоєм, а за свого поборника — пана Роберта Моца.

— Мовчазного велетня, — скривився князь Рандил.

— Розкажіть мені, ясний пане, звідки ця людина взялася? — завимагав Мейс Тирел. — Чому ми раніше не чули його імені? Він не говорить, не показує обличчя, його ніколи не бачили без броні. Ми хоча б знаємо, чи є він лицарем?

«Ми навіть не знаємо, чи він живий.» Мерин Трант казав, що Моц не вживає ані їжі, ані питва, а Борос Блаунт зізнався, що ніколи не бачив, щоб той ходив до вітру. «А навіщо йому? Мертві не серуть.» Кеван Ланістер мав сильну підозру, хто насправді такий цей пан Роберт під блискучим білим обладунком. Мейс Тирел і Рандил Тарлі, поза сумнівом, цю підозру поділяли. Та хай яке обличчя ховається за шоломом Моца, наразі воно мало лишатися схованим. Мовчазний велетень був єдиною надією його небоги. «Молімося, щоб він був такий грізний у бою, як на вигляд.»

Але Мейс Тирел не бачив хоч трохи далі прямої загрози власній доньці.

— Його милість ввів пана Роберта до Королегвардії, — нагадав йому пан Кеван, — і Кайбурн за нього поручився. Та найголовніше, панове, що перемога пана Роберта потрібна нам усім. Якщо моя небога виявиться винною в зраді, то буде піддана сумніву законність її дітей. Коли Томен втратить королівську корону, відтак свою втратить і Маргерія.

Кеван спинився на мить, даючи Тирелові пережувати цю просту істину.

— Хай що скоїла Серсея, вона лишається донькою Скелі й моєю родичкою. Я не дозволю їй загинути зрадницькою смертю, але подбав вирвати левиці ікла. Всю її варту прибрано і замінено вірними мені людьми. Замість її колишніх служниць коло неї відтепер ходитимуть септа і три послушниці, обрані верховним септоном. Голосу в правлінні королівствами вона більше не матиме — так само, як в освіті та вихованні Томена. Я маю намір відіслати її після суду до Кастерлі-на-Скелі та подбати, щоб вона там лишалася. Гадаю, цього буде досить.