Слава ЗСУ!

Решту він лишив недомовленою. Серсея перетворилася на зіпсований товар, влада її зійшла на пси. Кожен кухарчук і ковальчук у місті бачив її в усьому соромі; кожен швець і кожна шльондра від Блошиного Подолу до Сцяного Кутка витріщалися на її голе тіло, жадібними очима нишпорили по цицьках, животі й жіночих місцях. Жодна королева не змогла б правити після подібної ганьби. У золоті, шовках та смарагдах Серсея була королевою, майже богинею; оголеною вона перетворилася на людину — не надто молоду жінку з розтягами на череві, з грудьми, що почали провисати… про що не забарилися вголос розповісти своїм чоловікам та коханцям гостроязикі баби з натовпу. «Але краще жити в ганьбі, ніж померти у славі» — сказав собі пан Кеван.

— Моя небога більше не чинитиме клопоту, — пообіцяв він Мейсові Тирелу. — Маєте моє слово честі, ясний пане.

Тирел неохоче кивнув.

— Як скажете. Моя ж Маргерійка віддає перевагу суду Святої Віри. Хай уся держава буде свідком, коли нарешті визнають її невинність.

«Якщо твоя донька така невинна, як ти нас запевняєш, то навіщо ти припхав до міста ціле військо? Ти й на суді мечами брязкатимеш?» — кортіло запитати панові Кевану.

— Сподіваймося, скоро так і станеться, — мовив він натомість перед тим, як обернутися до великого маестра Пицеля. — Маємо ще справи?

Великий маестер зазирнув у папери.

— Слід залагодити питання про спадщину Росбі. Висунуто шість пошукань…

— Справу Росбі ми обговоримо іншим разом. Ще?

— Приготування для принцеси Мирцели.

— Ось що буває, коли злигаєшся з дорнійцями! — мовив Мейс Тирел. — Невже не можна знайти дівчинці кращого нареченого?

«Чи не твого сина Віласа? Її спотворив один дорнієць, його скалічив інший. Хіба не пара?»

— Певно, що можна, — відповів пан Кеван, — та ми маємо вдосталь ворогів, навіть не ображаючи Дорн. Якщо Доран Мартел приєднає свою потугу до загону Конінгтона, щоб підтримати його облудного дракона, нам поведеться вельми сутужно.

— Може, якось переконати наших дорнійських друзів дати ради князеві Конінгтону? — запитав пан Гарис Звихт з бридким і недоречним смішком. — Чимало б крові та сил зберегли.

— Авжеж, — втомлено мовив пан Кеван, бажаючи швидше покласти всьому край. — На тім дякую шановному панству. Зберімося знову за п’ять днів, після суду над Серсеєю.

— Воля ваша. Хай Воїн подарує сили правиці пана Роберта.

Слова пролунали буркотливо, а уклін голови, подарований Мейсом Тирелом князеві-наміснику, був найлегшим із можливих. Та все ж це було щось, і за нього пан Кеван Ланістер мав належну подяку.

Рандил Тарлі вийшов з палати разом зі своїм зверхником; списники у зелених киреях поспішали ззаду. «Тарлі — головна небезпека у всій їхній зграї, — подумав пан Кеван, спостерігаючи, як вони проминають двері. — Вузьколобий, та коли щось ухопить, то вже не пустить. Має залізну волю, незле метикує. Найкращий воєвода, якого може виставити Обшир. Але ж як мені зманити його на наш бік?»

— Прикро казати, але князь Тирел не надто мене любить, — пожалівся великий маестер Пицель, коли Правиця залишив престольну палату. — Ця справа з місячним узваром… я б про таке ніколи не сказав, але мені наказали пані королева-вдовиця! З ласки пана намісника, я б спав міцніше, якби ви мені позичили кілька ваших стражників.

— Князеві Тирелу це не припаде до смаку.

Пан Гарис Звихт смикнув себе за борідку.

— Мені й самому б не завадила збройна варта. Небезпечні часи настали.

«Авжеж, — подумав Кеван Ланістер, — і Пицель — не єдиний радник, якого наш Правиця у ці часи радий був би замінити.» Мейс Тирел мав власну людину на посаду скарбника — свого дядька, великого підстолія Вирію, якого люди кликали Гартом Гидким. «От чого мені бракує, то це ще одного Тирела у малій раді.» Кевана вже й без нього обсіли числом. Пан Гарис був його тесть, батько дружини; Пицель теж рахувався за прибічника. Але Тарлі присягав Вирію, і так само Пакстер Рожвин — верховний адмірал і коронний корабельник, який наразі вів кораблі навколо Дорну назустріч залізнякам Еурона Грейджоя. Коли ж Рожвин повернеться до Король-Берега, в раді сидітиме троє ланістерівців і троє тирелівців.

Сьомим голосом невдовзі мала стати дорнійка, яка саме везла додому принцесу Мирцелу. «Панна Нім. Коли хоч половина Кайбурнових звітів правдива, ця панна далеко пішла від лагідної та шляхетної.» Байстрючка Червоного Гаспида, майже така ж свавільна, як її батько, твердо налаштувалася посісти місце у раді, яке князь Оберин обіймав так побіжно. Пан Кеван поки що не завважив за доцільне повідомити Мейса Тирела про її прибуття. Правиця, знав він, задоволений не буде. «Кого нам справді бракує, то це Мізинця. Петир Баеліш мав хист видобувати драконів просто з повітря.»