Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Танок з драконами

— Треба перетинати? — запитав Бран, коли Троски перед ним ковзнули донизу. Він добряче злякався — бо якщо Ходор послизнеться на вузькому містку, то падати доведеться довгенько.

— Ні, хлопче, — відповіла дитина. — Позаду тебе.

Вона підняла смолоскипа вище, світло замиготіло і нібито змінилося. Щойно полум’я палало жовтогарячим, наповнюючи печеру червонястими відблисками — і раптом барви зникли, лишивши тільки чорне та біле. Мейра позаду тихо зойкнула. Ходор обернувся.

Перед ними посеред цілого гнізда переплетених коренів — схожого на виплетений з оберіг-дерева престол — сидів білий можновладець у чорних шатах, занурений у глибокий сон. Корені обіймали його всохле тіло, як мати обіймає дитину.

Кінцівки його так витончилися, а одяг зогнив, що Бран спершу сприйняв його за ще один труп — мерця, що сидів тут, доки під ним, над ним та крізь нього не проросли корені. Шкіра мертвого князя печери, видна окові, була біла, за винятком криваво-червоної плями, що наповзала з шиї на щоку. Біле волосся було тонке та ріденьке, але таке довге, що спадало на земляну підлогу. Корені обкрутилися навколо ніг, наче дерев’яні змії. Один пропанахав висохлу плоть стегна, пробивши штани, і виникав знову аж із плеча. З черепа витикався кущ темно-червоного листя, чоло мережили сірі гриби. На обличчі ще лишилося трохи шкіри — твердої, напнутої, наче на чоботі, але й вона вже витончилася так, що подекуди крізь неї визирали жовті та брунатні кістки.

— Ви триокий гайворон? — почув Бран власні слова.

«Але ж триокий гайворон мусить мати три ока. А цей має лише одне, і те червоне.» Бран відчував, як воно на нього витріщається, виблискуючи у світлі смолоскипа, наче озерце крові. Де мало бути друге, крізь порожню очницю ріс тоненький білий корінець, проповзаючи щокою і далі пірнаючи в шию.

— Гайворон? — Голос блідого володаря був сухий, вуста ворушилися спроквола, наче забули, як вимовляти слова. — Так, я ним колись був. Чорний одягом, чорний кров’ю.

Одяг на ньому зогнив та вицвів, заріс плямами моху, був поточений хробаками, і все ж чорну барву на ньому ще можна було роздивитися.

— Я був різними людьми, Бране. Тепер я той, ким ти мене бачиш. І розумієш, чому я не міг прийти до тебе… хіба що уві сні. Я спостерігав за тобою дуже довго, спостерігав тисячею очей і ще одним. Я бачив твоє народження, а перед тобою — народження твого вельможного панотця. Я бачив твій перший крок, чув твоє перше слово, приходив у твій перший сон. Я дивився, як ти падав. І ось нарешті ти прийшов до мене, Брандоне Старку, хоч і пізньої години.

— Я прийшов, — відповів Бран, — от лишень мене скалічено. Ви… ви зцілите мене… мої ноги?

— Ні, — відповів блідий можновладець. — Се не в моїй силі.

Бранові очі наповнилися слізьми. «Ми ж подолали таку довгу путь…» Печера повнилася гомоном чорної річки.

— Ти не ходитимеш більше ніколи, Бране, — пообіцяли бліді вуста, — але ти зможеш літати.

Тиріон

Довгий час він не ворушився — просто лежав на купі старих мішків, що правила йому за постіль, дослухався до вітру в линвах, до плескоту річки під коробом човна.

Над щоглою в небі плавав повний місяць. «Він пливе за мною вниз течією. Спостерігає, наче велике око.» Незважаючи на теплі шкури, що його вкривали — трохи смердючі та засмальцьовані, — тілом маленького чоловічка пробігли дрижаки. «Кухоль вина б випити. А краще десять.» Але радше місяць підморгне йому згори, ніж клятий Гриф, хвойдин син, дозволить утамувати спрагу. Натомість доводилося пити воду і бути приреченим на ночі без сну та дні у поті й нападах трясці.

Карлик сів, ухопивши голову долонями. «То я спав чи не спав?» Усі спогади про сон кудись зникли. Ночі ніколи не мали ласки до Тиріона Ланістера — він погано спав навіть на чудових м’яких перинах. На «Соромливій діві» він улаштував собі ліжко на даху надбудови, поклавши під голову замість подушки сувій конопляного мотуззя. Там йому подобалося більше, ніж у тісному череві човна: повітря було свіжіше, та й гомін річки милозвучніший за хропіння Качура. На жаль, за вигоди доводилося платити: чардак був твердий, і Тиріон піднімався з нього геть закляклий, з болюче зсудомленими ногами.

Ноги йому боліли й тепер; литки затверділи, наче дерево. Він трохи розім’яв їх пальцями, намагаючись вигнати судоми, та коли підвівся, то аж скривився з болю. «Скупатися б.» Його хлопчачий одяг смердів, та й він сам теж. Інші купалися у річці, але досі він до них не приєднувався — помічав-бо на мілинах таких черепах, що могли розкусити його навпіл. Качур називав їх «костогризами». На додачу Тиріон не хотів, щоб його бачила голим септа Лемора.

Попередня
-= 93 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Admin 11.02.2020

рекламу шарлатанів, гомеопатів та подібної наволочі, видаляємо


Додати коментар