Слава ЗСУ!

Тут раптом Сфифт закричав до Тетяни:

- Тетяно, спробуй силою думки. Ти ж пам’ятаєш про те, що в твоїх генах гени різних істот, інопланетян та провидиці. Спробуй. Може вийде.

Тетяна подумала, настроїлась та замислилась.

Через мить роботи, які схопили захисників, розтиснули свої металеві руки, завдяки чому захисники змогли звільнитися.

Ричард полетів до свого хазяїна.

А Свифт повернувся до Тетяни і залишився на її шкірі у вигляді татуїровки.

Тетяна полетіла без чиєї допомоги до машини подорожей.

- Олександру, давай сюди! Їдемо додому! – Крикнула вона.

Через хвилину машина подорожей зникла з тієї незрозумілої планети.

- Що це було? – Спитав Олександр, коли вони повернулись додому.

- Ти про що? Про дивних роботів? Я про них не знала. – Відповіла Тетяна.

- Ні. Я про твої польоти та стрибки. Як це ти зробила? – Олександр чекав на відповідь.

- Це зробили зі мною мої батьки. Вони хотіли з мене щось особливе.

- Що?

- Яйцеклітини моєї матері були дефектні. Зі спадковою хворобою мітохондрій. З маминої яйцеклітини витягнули ядерний матеріал і пересадили в здорову яйцеклітину донора (з якої було видалено її власний ядерний матеріал). Деякі відрізки ДНК були замінені на відрізки ДНК інших людей та, навіть, істот. Може, тварин. – Пояснила Тетяна. – Це все відбулося без моєї згоди. Я тут ні при чому.

- Дивно. Я ж тебе так давно знаю. Я і не міг подумати, що з тобою щось не те. – Промовив Олександр. – Я краще піду… Ти за весь час мені не могла про це розповісти… Коли ти дізналася?

- Кілька тижнів тому, може, кілька місяців. – Відповіла Тетяна.

- Ти ж могла мені усе розповісти…

- А навіщо? Щоб ти мене боявся?

- Я тебе не боюсь. Я тепер думаю, навіщо я тобі, якщо ти все можеш сама.

- Ось, бачиш. І треба було тобі розповідати раніше, щоб ти ще тоді перестав зі мною спілкуватися?

- Я не знаю. Потім поговоримо…

І Олександр пішов, залишивши Тетяну одну в своїй майстерні.

- Нічого… У мене є такий чудовий брат, батьки та машина подорожей. Якось переживу усі знегоди. – Прошепотіла Тетяна.

Розділ 6

Тетяна сиділа в своїй майстерні, коли туди зайшов Олександр.

Тетяна мовчала та чекала.

- Дякую, що врятувала мене, коли мене стискав робот. – Сказав Олександр. – Чудово мати такі здібності, як у тебе. Ти завжди можеш себе захистити. Навіть без допомоги свого захисника.

- Чаю будеш? – Спитала Тетяна.

- Так.

- Велику чашку?

- Так. Я теж, як і ти, полюбляю велику чашку чаю, коли чаю багато. – Відповів Олександр.

- Хочеш подивитись на мою останню художню роботу на папері? – Запропонувала Тетяна.