Слава ЗСУ!

Пройшло десь кілька годин. Але додому нікому не хотілось повертатись.

Аж раптом полетіли стріли, великі камені.

Захисники в одну мить з маленьких татуїровок перетворились на роботів, які схопили своїх хазяїнів-дітлахів та полетіли подалі від цього місця.

- Ось твій захисник, братику, і нагадав про себе. – Підкреслила Тетяна.

- Так… Спасибі тобі, Тому! – Подякував Альберт своєму захисникові. – Приємно з тобою познайомитись!

- Мені теж, хазяїне. – Відповів робот-трансформер Том.

- Що? Вже додому? – Спитала Тетяна.

- А більше нічого не залишається. – Відповів Олександр. – На цій землі війна. – Нам нічого тут робити.

Роботи перевезли дітлахів до машини подорожей – всі помандрували додому.

Розділ 4

- Сподіваюсь, нас не шукали. – Промовила Тетяна, коли всі повернулися в її майстерню. Ласкаво просимо додому. Альбертику! Батькам ні слова!

- Добре! Я побіг! – Відповів Альберт.

- Погуляємо тут? – Спитав Олександр. – На нашій планеті?

- А може політаємо? Наввипередки? Мені батьки подарували авіамобіль. Можемо з кимось домовитись з друзів та політати над стадіоном? – Запропонувала Тетяна. - Я якраз отримала права на керування авіамобілем. Спробуємо мою нову машинку?

- Згода! Показуй її. – Погодився Олександр.

- Вона стоїть в гаражі. Пішли!

І увесь вечір підлітки ганяли над стадіоном авіамобілі. А потім усіх покликали батьки лягати спати.

Розділ 5

- Не можна ж постійно кудись мандрувати в невідомі тобі світи! – Обурювався Олександр. – У тебе залежність від постійних пригод. Тобі треба закінчувати цю справу. Зламай свою машину подорожей або просто не підходь до неї. А інакше закінчиш, як твої бабуся з дідусем, яких ніхто не може знайти.

- Мені це подобається. – Відповіла Тетяна. – Давай зі мною.

- Ні!

- Будь ласка…

- Добре…

Олександр з Тетяною знову сіли в машину подорожей та відправились до нового невідомого їм світу.

Як тільки вони до нього прибули, як машину схопив величезний робот.

Захисники в цю ж мить спробували допомогти, але їх теж схопили набагато більші роботи.

- Ось, догралися. – Прокоментував Олександр.

Потім один з роботів витяг Олександра та почав його стискати.

- Ні! Не треба! – Закричала Тетяна та стрибнула на руку робота, щоб врятувати Олександра та витягти його.

Це трохи відволікло цього робота і він спробував зловити Тетяна. Дівчинка скочила вище. І раптом відчула, що стрибки їй даються дуже легко.

Тетяна в одному зі стрибків, коли трохи не розрахувала, зрозуміла, що може літати. Сама. Без свого захисника. Вона покружляла над цим роботом, а він крутився, щоб спіймати дівчинку, та впав. Коли він падав, Тетяна спробувала зловити Олександра. І їй це вдалося.

- Я так хочу, щоб вони відпустили наших захисників. – Проговорила Тетяна.