Слава ЗСУ!

- Оце так… - Здивувалась Тетяна. – Дійсно… Треба полетіти до цього «райського місця» і все перевірити. Але так, щоб з нами нічого не трапилось. Тобто таємно від організаторів цього відпочинку.

- Давай полетімо. А коли? – Поцікавився Олександр.

- Не знаю. Спочатку треба зібрати данні про цей відпочинок «до райського місця», а потім вже планувати саму подорож. Та, звісно, розповісти про цей квиток батькам. Ось з ними можна й полетіти. Таємно чи ні. Єдина проблема: адже цей квиток не був знайдений моїми батьками, коли вони оглядали цю майстерню після зникнення дідуся з бабусею. А й взяти з собою його теж не можна. Прийдеться щось вигадати, звідкіля ми знаємо про цей квиток і чому не розповіли раніше. – Пояснила Тетяна.

- Щось придумаємо. – Погодився Олександр. – Я хочу вже повернутися до нашого часу.

- Зараз повернемося. Дійсно. Вже пора додому. – Промовила Тетяна.

І підлітки повернулись у свій час.

Розділ 10

- Я розповіла батькам, що пригадала те, що якось бачила квиток до «райського місця» на відпочинок у дідуся або чула про це, що точно не пам’ятаю. І вони обіцяли це перевірити. Те місце батьки навідають разом зі своєю армією. І зроблять це несподівано, щоб застати зненацька. – Повідомила Тетяна Олександра. – Тепер чекаю результатів. Може, щось проясниться. Я так хвилююсь.

- Обов’язково. Обов’язково проясниться. – Заспокоїв Олександр. – А поки що погуляємо по вечірніх вулицях?

- Так…

Вони пішли довгою вулицею. Так як дім батьків Тетяни був на окраїні міста, то авіамобілів було небагато в проїзних рівнях простору. Лише рідко хтось пролітав на своєму авіамобілі та з великим здивуванням дивився на пішоходів, які реально йшли пішки вздовж проїзного першого рівня, тобто по самісінькій поверхні планети, а не по мостам, споруджених вздовж авіа-доріг інших рівнів проїзного простору чи полотна.

- Ми на самому дні. Усі інші гуляють над нами. Вони з цікавістю на нас дивляться, як на чудаків. – Прокоментувала побачене Тетяна.

- Усі прагнуть бути ближче до неба. – Пояснив Олександр.

- А давай і ми будемо ближче до неба. Тільки не так, як ці люди, які на нас дивляться. Побігли до орбітального ліфту. В одну мить перемістимося на орбіту планети. – Запропонувала Тетяна.

- Побігли!

Через годину підлітки вже сиділи в орбітальному ліфті та стрімко піднімалися подалі від поверхні до орбіти планети, на якій були построєні обручі розважального атракціону. Уся планета, як на долоні. Дуже гарно. Серце завмирає, дихання перехоплює. Червона планета з синіми водами захоплювала своєю красою.

- Дивись. У нас багато пустель. І ніхто їх не перетворив в оазиси життя. – Висловила свою думку Тетяна.

- А навіщо, коли поруч стільки родючих планет? – Промовив Олександр.

- Всі забувають про свої коріння. Свій дім залишають напризволяще, живуть неохайно в гостях та прагнуть до далеких зірок. – Відповіла Тетяна.

Олександр промовчав.