Слава ЗСУ!

Тiм мовчки лiг на м'який тапчанчик, що розгойдувався туди й сюди: адже тут, нагорi, хитавиця давалася взнаки ще дужче, нiж унизу, в каютi.

Думки клубком сплiталися в головi, пiд грудьми млоїло вiд хитавицi, й Тiм так i не змiг заснути. Годину за годиною лежав вiн, дивлячись на Джоннi, що спокiйно стояв бiля стерна, час вiд часу запалюючи нову сигарету. Буря помалу втихала.

Усi тi години Тiм вигадував собi якийсь незвичайний заклад. Такий незвичайний, щоб його не можна було виграти. Барон лякав Тiма - хай же злякається й сам! Та хоч скiльки сушив собi голову хлопець, вiн не мiг придумати нiчого такого, що було б не до снаги диявольському бароновi. Ну, скажiмо, забився б вiн, що лiщиновий горiх буває бiльший за кокосовий. Та хто ж це погодиться на такий безглуздий заклад? А крiм того, хто знає, чи Троч не зумiє розшукати десь таке чудне мiсце, де лiщиновi горiхи справдi ростуть бiльшi за кокосовi? I Тiм вiдкинув цю вигадку, як i безлiч iнших. Бо йому раз у раз спадала на думку його пригода з паном Рiкертом у трамваї.

А що, подумав вiн раптом, коли, скажiмо, важкий залiзний трамвай муситиме знятись iз рейок i полетiти? Трамвай же не горобець, та й Троч, попри всi свої, неймовiрнi й страшнi здiбностi, не чаклун.

Тiм вирiшив, що знайшов у барона ахiллесову п'яту. Вiн звiвсь на лiктi й гукнув:

- Джоннi, а ви знаєте, що в Генуї трамваї лiтають?

- Лежи й спи, - не дуже й здивовано вiдказав стерничий. - Знову тобi щось приверзлося!

- Вибачте, Джоннi, але ж я не сплю, то як менi може щось верзтися? Я цiлком напевне знаю, що в Генуї можна побачити летючi трамваї. Ось забиймося об заклад. На пляшку рому.

- Тринди-ринди, - вiдказав Джоннi. - А крiм того, цiкавий я знати, де ти вiзьмеш грошей на пляшку рому?

- А в мене в торбi є готова пляшка! - збрехав Тiм. - Ну то як, заб'ємося?

Джоннi обернувся до нього й сказав:

- Хоч би ти й на мiльйон закладався, однаково не повiрю. Бо я надто добре знаю й Геную, й трамваї.

- То чого ж ви боїтеся? Виграєте пляшку рому!

- А даси менi слово честi, що ляжеш i заплющиш очi, коли я з тобою заб'юся?

- Слово честi! - вигукнув Тiм.

Тодi стерничий подав йому руку, промовив: - Коли в Генуї... - i затнувся, бо в вiкно неначе вдарило щось тверде. Але нiчого бiльше не сталося, й Джоннi проказав знову: - Коли я побачу в Генуї летючий трамвай, то я програв заклад i ставлю тобi пляшку рому. А як не побачу, то пляшка, що в тебе в торбi, буде моя. Добре? А тепер лягай, будь ласка, i спи. За три години тобi ставати до роботи.

Цього разу Тiм справдi заснув. I ввi снi чув власний смiх, але його перекривав залiзний брязкiт трамвайного вагона, що летiв по небi в Тiма над головою. Коли стерничий на свiтанку збудив хлопця, в того ще бряжчало в вухах, i Тiма те лякало.

Вiн боявся Генуї.

Чотирнадцятий аркуш

НЕМОЖЛИВИЙ ЗАКЛАД

Тiм боявся Генуї, але водночас йому й не терпiлося прибути туди.

I те боязке нетерпiння мучило його довго, бо минуло ще багато днiв, поки пароплав "Дельфiн" одного ясного сонячного ранку, десь перед дванадцятою годиною, пiдплив до Генуезького порту. Тiм знайшов якусь приключку, щоб забiгти в рубку до стерничого. Там вiн став поруч Джоннi й звiв очi на горiшню частину мiста. На хлопцевi були штани в чорно-бiлу клiтинку й фартух iз сирового полотна, що давав йому кок Енрiко, як треба було чистити картоплю.

Генуезькi будинки видно було вже виразно. Навiть автобуси та легковi автомобiлi можна було розглядiти на горiшнiх вулицях мiста. I щохвилини картина та ставала ще виразнiша.

Раптом Джоннi здушено скрикнув, нiби з подиву. Тiм сторопiло глянув на нього: стерничий заплющив очi. Потiм розплющив, знову заплющив i ще раз розплющив. А тодi сказав повiльно, майже урочисто:

- Здурiв я, чи що?

Тiмовi шибнув у голову страшний здогад. Йому аж у горлi пересохло. Але вiн не важився подивитися знову на Геную. Вiн прикипiв очима до Джоннi.

Той перевiв погляд на нього й сказав, хитаючи головою:

- Твоя правда, Тiме: таки є в Генуї летючi трамваї! Ти виграв.

Тiм ковтнув клубок у горлi. Шкода вiдвертати очi вiд неминучого. Вiн повернув голову й глянув на горiшнє мiсто. Там на однiй вулицi, помiж будинками, летiв у повiтрi трамвай, справжнiй трамвай. Його було видно дуже виразно. Та ось пiд трамваєм з'явився брук, твердий брук iз рейками в ньому. Трамвай уже не летiв, а котився по рейках вулицею.

- Так то ж було тiльки марево!- зрадiло вигукнув Тiм. - Я програв!

- Ти неначе радiєш iз того, що програв! - здивовано сказав Джоннi, й Тiм зрозумiв, що сплохував. Та перше нiж устиг вiн поправитися, Джоннi додав: - Однаково ти виграв. Ти ж закладався, що в Генуї можна побачити летючi трамваї, а не що вони там справдi є. А я таки їх побачив, нiкуди не дiнешся.