Слава ЗСУ!

- Тодi, виходить, я й справдi виграв. От i добре, - промовив Тiм, силкуючись говорити весело. Та голос його був хрипкий i зовсiм не радiсний.

Добре, що Джоннi саме вiдвернувся до стерна.

- А чого це тобi раптом спав на думку такий чудернацький заклад? - спитав вiн через плече. - Тобi часто так щастить у закладах?

- Я ще нiколи нi одного не програв, - байдуже вiдказав Тiм. - Я виграю завжди.

Стерничий скоса зиркнув на нього:

- Не дуже вихваляйся, хлопче. Є такi заклади, що їх неможливо виграти.

- Ану, якi ж це? - зацiкавлено спитав Тiм. - Назвiть менi хоч один.

I знову Джоннi допитливо зиркнув на нього. Щось у цьому хлопцевi бентежило стерничого. Але вiн звик завжди вiдповiдати, коли його питали. Отож вiн насунув свого бiлого кашкета на чоло й почухав потилицю. I знов у вiкно вдарило щось тверде. Джоннi повернув голову, але нiчого не побачив. I враз йому спала на думку вiдповiдь.

- Я придумав один заклад, такий, що ти його нiзащо не виграєш, Тiме!

- Ану, давайте заб'ємося. Я наперед згоден. Як програю, залишите ваш ром собi.

- Хочеш купити кота в мiшку? Ну що ж, про мене. Вiд рому я нiколи не вiдмовлявсь, i якщо ти неодмiнно хочеш програти, то будь ласка. Отже, закладаємося... - Джоннi урвав мову, подивився на хлопця й спитав: - Ти по-справжньому хочеш забитись? Бо ж пляшка рому...

- По-справжньому, аякже! - вiдказав Тiм так упевнено, що Джоннi заспокоївся.

- Отже, закладаюся, що сьогоднi до вечора ти не станеш багатший за найбагатшого чоловiка на свiтi!

- Цебто за Троча? - майже нечутно видихнув iз себе Тiм.

- Атож!

I хлопець простяг йому руку швидше, нiж Джоннi сподiвався. Це ж справдi неможливий заклад! I Тiм його програє! Вiн голосно, дзвiнко сказав:

- Закладаюся, що iще до вечора я буду багатший за барона Троча!

- Ти схибнувся, хлопче! - вiдказав Джоннi й випустив Тiмову руку. - Зате я принаймнi вiдiграю назад свiй ром.

У ту хвилину до рубки зайшов капiтан.

- А що тут робить бой? - похмуро спитав вiн,

- Та це я його покликав, щоб вiн принiс менi кави, капiтане, вiдповiв Джоннi.

- То чого ж вiн витрiшки ловить?

I Тiм мерщiй побiг униз до камбуза. Йому аж спiвати хотiлося. Але хто не вмiє смiятися, той не вмiє й спiвати.

Коли вiн принiс у рубку каву, тiльки двiчi схлюпнувши її дорогою, капiтан iще був там. Джоннi, осмiхаючись, пiдморгнув хлопцевi за спиною в старого. Тiм пiдморгнув йому у вiдповiдь, однак iз поважною мiною. Тодi збiг униз на палубу. Його поривало голосно засмiятись, але уста тiльки скривилися в неприродну гримасу смiху, i регiт не вирвався з них.

Одна лiтня голландка, що зустрiлася хлопцевi на палубi, аж перелякалась того дикого виразу на його обличчi. Згодом вона сказала своїй сусiдцi по каютi:

- Замикайте вночi свою каюту. В цьому хлопчиськовi сам чорт сидить.

Схвильований Тiм забiг аж на нiс пароплава, сховався там за брашпилем, сiвши на купу змотаних линв, i вирiшив не виходити зi схованки, аж поки пароплав стане на якiр у Генуї. Вiн чув колись, що в цьому мiстi є славнозвiсний ляльковий театр. Туди вiн хотiв пiти, щоб насмiятися досхочу серед загального смiху. А ще приємнiше було уявляти собi, як вiн гулятиме вулицями та всмiхатиметься кому-небудь незнайомому, що вподобається йому: то маленькiй дiвчинцi, то старенькiй бабусi. Тiм весь поринув у той уявний сонячний, радiсний свiт. А сонце, що свiтило йому в обличчя з синього неба, робило ту мрiю ще живiшою й правдоподiбнiшою.

Деренчливий голос iз корабельного гучномовця щось оголосив. Замрiяний Тiм не почув нiчого.

За хвилину оголошення пролунало ще раз. Уловивши в ньому своє iм'я, Тiм прислухався пильнiше i встиг почути кiнець:

"...Талера негайно до капiтана в стернову рубку!"

Мрiя луснула, мов мильна банька. I щедре пiвденне сонце враз потемнiло в Тiмових очах.

Понурий, байдужий до всього капiтан доти нi разу не звертав уваги на Тiма. Отже, видно, трапилося щось надзвичайне, коли вiн тепер викликає хлопця.

Тiм пiдвiвся, вийшов iз-за брашпиля, перейшов палубу й утрете за той ранок пiднявся залiзним трапом на човнову палубу, тримаючись за залiзне поруччя раптом спiтнiлими, аж мокрими руками.

У рубцi капiтан глянув на нього якось чудно, зовсiм не так байдуже, як доти. Зате стерничий дивився просто перед себе й навiть не повернув до Тiма голови.

- Тебе звуть... - капiтан затнувся, прокашлявся й почав знову: Вас звуть Тiм Талер?

- Так, пане капiтане!

- Ви народились... - з аркуша паперу, що його тримав у руцi, капiтан вичитав, де й коли народився хлопець, i Тiм щоразу пiдтверджував: