Слава ЗСУ!

Секстон зібрав конверти і приготувався йти. Габріель підвелася і заступила йому шлях.

— Ви робите помилку. Це може почекати.

Секстон просвердлив її пекучим поглядом.

— Габріель, я витяг вас із грязі в князі, а тепер знову відпускаю в грязь.

— Факс від Рейчел зробить вас президентом. Ви перед нею в боргу.

— Я вже й так багато їй дав.

— А якщо з нею щось трапиться?!

— Тоді я стану про неї ще кращої думки!

Габріель ошелешено втупилася в нього, не вірячи, що Секстон міг таке не те що сказати, а навіть подумати. З огидою в душі вона потягнулася до телефону.

— Зараз я зателефоную до Білого дому і.

Секстон крутнувся і сильно вдарив її долонею по обличчю.

Габріель заточилася і відчула, як з розбитої губи потекла кров. Ухопившись за край столу, вона утримала рівновагу й отетеріло витріщилася на чоловіка, якого колись обожнювала.

Сенатор кинув на неї довгий лиховісний погляд.

— Навіть не здумай стати мені на заваді, інакше шкодуватимеш про це решту свого життя. — Він стояв, стиснувши в руках конверти, і його очі палали несамовитою люттю.

Коли Габріель вийшла з офісного будинку на прохолодне нічне повітря, її губа все ще кровоточила. Сівши у таксі, вона вперше відтоді, як приїхала до Вашингтона, втратила самовладання і розплакалася.

127

«Тритон» упав…

Майкл Толланд, похитуючись, зіп’явся на ноги. Залишок троса, на якому колись висів «Тритон», усе ще розгойдувався. Різко крутнувшись до корми, океанограф почав вдивлятися у воду і побачив, як батискаф щойно винесло течією з-під корми. З полегшенням завваживши, що батискаф непошкоджений, Толланд прикипів поглядом до люка, очікуючи, що він ось-ось відчиниться і звідти з’явиться Рейчел — ціла й неушкоджена. Та люк залишався закритим. Толланд подумав, що, можливо, Рейчел знепритомніла від різкого удару об воду.

Навіть з палуби Майклу було видно, що «Тритон» сидить у воді незвичайно низько — значно нижче нормальної ватерлінії на початку занурення. Батискаф тоне. Толланд не міг збагнути чому, але причина зараз не мала значення.

Я мушу витягнути Рейчел з батискафа. Негайно.

Толланд хотів кинутися до краю палуби, як над ним заторохтіла автоматна черга і кулі вдарили в якірний барабан, викресавши з нього сніп іскор. Майкл швидко присів. От зараза! Визирнувши, він побачив на верхній палубі Пікерінга, який цілився у нього з автомата. Поспіхом залізаючи до гелікоптера, спецназівець випустив автомат, який і знайшов Пікерінг. І тепер мав величезну перевагу.

Не маючи можливості вибратися з-за барабана, Толланд у відчаї поглянув на «Тритон». «Ну ж бо, Рейчел, вибирайся!» — подумки благав він. Та люк не відкрився. Зиркнувши на палубу «Гої», Майкл зміряв на око відкриту ділянку між своїм укриттям та поруччям на кормі. Приблизно двадцять футів. Надто багато, щоб подолати таку відстань без будь-якого прикриття.

Толланд увібрав повні легені повітря і прийняв рішення. Зірвавши з себе сорочку, він шпурнув її праворуч на відкриту палубу. І поки Пікерінг дірявив її, Толланд кинувся вліво похилою палубою у напрямку корми. Шаленим стрибком він перенісся через поруччя, відштовхнувшись від корми. Описуючи високо у повітрі дугу, Толланд почув, як засвистіли повз нього кулі, і збагнув, що одна-єдина подряпина вмить зробить його сніданком для ненаситних тварюк з молотоподібними головами.

Рейчел Секстон почувалася, як дика тварина у клітці. Вона знову і знову намагалася вибити люк, та все марно. Їй було чути, що десь під нею в резервуар набирається вода, за рахунок якої батискаф занурювався все нижче. Темні води океану, немов чорна завіса, піднімалися дедалі вище по прозорому скляному куполу.

Крізь нижню частину скла Рейчел бачила океанську порожнечу, що притягувала до себе, як темна гробниця. Безмежна порожнеча загрожувала поглинути її. Рейчел знову вхопилася за механізм люка, але він не піддавався. Їй стиснуло легені, й сирий сморід двоокису вуглецю почав пощипувати ніздрі. Єдина думка невідступно переслідувала її.

Я загину під водою.

Рейчел швидко обдивилася панель керування батискафа, але всі індикатори були темні. Це означало, що глибоководний апарат знеструмлений. Вона опинилася замкнутою в глухому сталевому склепі, який поволі опускався на океанське дно.

Здавалося, булькотіння в резервуарі посилилося, а вода піднялася ще вище по склу, залишивши незатопленими лише кілька футів. А далеко на обрії, за безкраїм пласким обширом з’явилася тоненька рожева стрічка. Починався ранок. Рейчел злякалася, що це може бути останній ранок у її житті. Щоб не думати про неминучу страшну розв’язку, Рейчел заплющила очі — і в її свідомість хлинули жахливі спогади дитинства.