Слава ЗСУ!

Вона провалюється крізь кригу. І сповзає під воду.

Їй нічим дихати. Вона не може піднятися догори. Вона тоне.

Матір гукає її: «Рейчел, Рейчел!»

Щось гепнуло об корпус «Тритона» і рвучко вихопило Рейчел зі стану марення. Вона різко розплющила очі.

— Рейчел! — гукав її приглушений голос.

У склі з’явилося чиєсь примарне обличчя з розпатланими чорними кучерями. Вона ледь упізнала його у темряві.

— Майкле!

Толланд випірнув на поверхню і полегшено зітхнув, побачивши, що Рейчел ворушиться всередині кабіни. Слава Богу, вона жива. Кількома потужними гребками Толланд підплив до тильної частини «Тритона» і видряпався на занурений у воду плаский майданчик на кожусі двигуна. Відчуваючи тепло течії, що омивала його, він розташувався якомога зручніше, щоб ухопитися за круглу ручку люка. Аби не стати легкою мішенню, Майкл намагався не надто підніматися над водою, хоча сподівався, що вже перебуває поза межами досяжності автомата Пікерінга.

Корпус «Тритона» майже повністю пішов під воду, і Толланд розумів, що коли він хоче відкрити люк і визволити Рейчел, то йому доведеться поспішати. Батискаф виступав над поверхнею води всього на кілька дюймів, і ці дюйми швидко зникали під водою. Якщо відкрити люк після занурення, то в батискаф хлине потік води, який не дасть Рейчел вибратися, а сам апарат каменем піде на дно.

— Зараз або ніколи, — видихнув Толланд, вхопив коліща люка і крутнув його проти годинникової стрілки.

Марно. Він спробував ще раз, вклавши в цей рух усю свою силу. І знову коліща вперто залишилося на місці.

Він почув, як унизу, потойбіч люка, рухається Рейчел. У її голосі прозвучали відчай і страх.

— Я вже пробувала! — вигукнула вона. — Але не змогла його повернути!

А вода вже хлюпала біля самого люка.

— Спробуймо повернути разом! — крикнув їй Толланд. — Тобі треба крутити за годинниковою стрілкою! — Він знав, що на коліщаті з протилежного боку є чіткі позначки. — Раз, два, три!

Толланд уперся в баластний резервуар і щосили крутнув коліща. І почув, як Рейчел зробила те саме. Коліща крутнулося на півдюйма, скреготнуло — і зупинилося.

Раптом Толланд побачив, у чому річ. Люк сидів у отворі нерівно. Його заїло — як кришку в банці, яку вставили з перекосом і закрутили. Хоча гумова прокладка сиділа нормально, люкові задрайки зігнулися, а це означало, що люк можна було відкрити лише за допомогою автогену.

Цієї миті люк накрило водою, і Толланда раптом охопив неймовірний всепоглинальний жах. Рейчел Секстон не зможе вибратися з «Тритона».

А на глибині дві тисячі футів під ними зім’ятий фюзеляж гелікоптера «кайова», заповнений боєприпасами та ракетами, швидко ішов на дно, потрапивши в полон до сили земного тяжіння та глибоководного виру. У його кабіні лежав труп Дельта-Один, жахливо спотворений до невпізнанності страшним глибоководним тиском.

І поки вертоліт з навісними ракетами «хелфаєр» спускався кругами, Купол магми на океанському дні, що сяяв у темряві, чекав на нього, немов розжарений посадковий майданчик. Під його триметровою корою булькала і сичала лава, розігріта до тисячі градусів за Цельсієм. Вона дедалі сильніше тиснула, і це означало, що підводний вулкан неминуче вибухне.

128

Стоячи по коліна у воді на кожусі двигуна, Толланд відчайдушно намагався придумати, як урятувати Рейчел.

Не можна дозволити батискафу потонути!

Він обернувся, поглянув на «Гою» і подумав, чи не можна якось причепити до підводного апарата лебідку, щоб тримати його біля поверхні води. Ні, не вийде. Їх уже відділяли п’ятдесят ярдів, а Пікерінг вивищувався на капітанському містку, наче римський імператор у головній ложі Колізею під час кривавого видовища.

«Думай, думай! — наказав собі Толланд. — Чому тоне батискаф?»

Механіка плавучості батискафа була надзвичайно простою: баластні баки заповнювалися водою або повітрям залежно від того, куди мав рухатися апарат — угору чи вниз.

Ясно, що зараз баластні баки заповнювалися водою.

Але ж такого не мало бути!

Баластний бак на кожному батискафі мав отвори внизу і вгорі. Унизу — для впуску води, а угорі — для випуску повітря. Нижні отвори називалися заливними отворами, а верхні — випускними клапанами. Останні відкривалися, щоб випустити повітря і впустити воду.

Може, верхні клапани «Тритона» з якоїсь причини виявилися відкритими? Але Толланд не міг собі такого уявити. Він помацав руками верхню частину одного з баластних баків. Випускні клапани були закриті. Та коли він намацував їх, то виявив ще дещо.